невідомих ще нам артефактів є рідкісними, винятковими, то збурення, які внаслідок цього виникають у тонких світах, можуть вщухати самі собою, й тоді баланс рівноваг відновлюється. Але! Якщо це робити постійно та, не даючи заспокоїтися одному збуренню, створювати наступне, й за ним ще і ще, тоді запас міцності системи рівноваг у тонких світах швидко вичерпається, і вона зруйнується. Я правильно міркую?
— Схоже, що так. Та при цьому врахуйте, що нам взагалі невідомі властивості інших, гіпотетично наявних у світі артефактів.
— Отже, Анатолію Миколайовичу, хаотичне використання артефактів, включно з тими, чиїх властивостей, а також і господарів, ми не знаємо, може призвести до…
— До катастрофи. Наш світ зникне. Можливо, навіть раніше, ніж тонкі світи. Адже наш світ, серединний світ яв, є прошарком між невидимими нижнім світом нав, та горішнім світом прав.
— Такий собі сендвіч, — парубок поклав долоні одна на одну, експромтом створюючи макет світобудови.
— Дуже приблизно, нагадує щось подібне, — погодився вчений. — Так ось, як вам відомо, Аскольде, від святого Андрея, Київ — це єдине місце, де сили невидимих світів нав та прав не воюють поміж собою на смерть за владу над нашим світом яв, а навпаки — шукають порозуміння. Засновуючи Київ, князь Кий ніби забитим києм позначив на Землі цю географічну точку. Ось що насправді являє собою наше місто. Тому використовувати артефакти саме тут найбільш небезпечно.
— Даруйте, наразі це нічим не підкріплена, але дуже глобальна гіпотеза, — Аскольд докладав зусиль, аби не показати свого скепсису. — Що спонукало вас до таких узагальнень?
— Мене мимохіть наштовхнув на них Дєнісов. Він розповів, що у ЦІК Фе було сконструйовано спеціальний прилад — сканер перфорацій часопростору. І от, коли ви почали інтенсивно створювати брами, то, за словами екс-цекіста, ті прилади фіксували сильні збурення континуму. При цьому, якщо деякі коливання гасилися самі собою, то інші, навпаки, із плином часу лише посилювалися й створювали, так би мовити, серйозні «ефірні» перешкоди для роботи сканерів.
— Але ж, наскільки ми знаємо, він був психотехнологом у ЦІКу, а не оператором сканеру перфорацій. Звідки б йому знати такі технічні подробиці? Та й взагалі, дуже дивно, що він був настільки відвертим, — знизав плечима Аскольд. — Не кажучи вже про сам факт вашої з ним зустрічі.
— Гадаю, відвертим він був через те, що йому не було з ким спілкуватися. Навичок психотехнолога йому вистачило, аби тимчасово відкараскатися від надокучливого майора Служби Миколи Трохимчука та його шефа полковника Петра Вовка. Однак молодому чоловікові хотілося поділитися своїми припущеннями, поговорити з кимось, хто може зрозуміти його страхи. До речі, саме завдяки навичкам психотехнолога він і налагодив дружні