Завантажити

Що тобі треба? - вигукнула до смерті налякана Сітa.
- Хто я? - перепитав ракшас і вмить набув свого звичного вигляду. Cіта впізнала лютого демона і непритомна впала йому на руки.
Наче сяюча хмарина, летіла небом колісниця. Двадцятирукий Равана повертався на Ланку. Вітер обвіяв лице Сіти, і вона отямилася. Внизу виднілися зелені гори. «О Рамо, - подумала засмучена Сітa. - Як подати тобі знак, як сповістити, що мене викрав лютий ракшас?»
Раптом вона помітила, що на вершині одній гори стоять люди. Гора наблизилась, і Сіта зрозуміла, що помилилася, то були не люди, а мавпи. «Які дивні мавпи, - подумала Сіта. - вони, як люди, тримають в руках зброю. Може, це невідомий мені народ. Що, як я залишу їм знак, в який бік понесла мене колісниця Равани?.» І тоді Сітa відірвала від своєї одежі шматок шовку і непомітно кинула його вниз. Як тільки колісниця зникла з очей, мавпи підняли клаптик і понесли його своєму цареві.
Істоти, які так здивували Сіту, справді не були простими мавпами. Це було могутнє плем'я особливих мавп, які мало чим поступалися людям. Правив тим плем'ям мавпячий цар Сугріва, і йому підкорялися усі звірі, окрім хижих тигрів і добрих слонів. Але саме тоді, коли колісниця Равани пролітала над царством Сугріви, у його володіннях не все було гаразд. Владу підступно захопив брат Сугріви, і справжній цар з вірними підданим змушений був переховуватися в лісах. Саме його воїни підняли із землі шовкову вістку, послану Сітою Рамі.
Cітa на Ланці
Колісниця Равани прибула на Ланку. Цар ракшасів спочатку доручив Сіту служницям-ракшасам, а ввечері, обернувшись прекрасним воїном, прийшов до неї.
- Вислухай мене, Сітo! - сказав він. - Я кохаю тебе з того часу, як добивався права назвати тебе своєю дружиною. Пригадуєш змагання? Лук Шіви мало не скорився мені, і якби тоді не з'явився Рама, я наступного разу неминуче зігнув би лук. Тоді я дав собі слово, що ти все одно будеш моєю дружиною. І ось ти в моєму домі! Чуєш, як звучать барабани? Це мої піддані готуються до нашого весілля! Я подарую тобі стільки чудового одягу і коштовностей, що жодна жінка у світі не зможе зрівнятися з тобою. Поспіши приміряти все це!
Але Сіта лише опустила голову.
- Що ці коштовності перед такими почуттями, як любов і обов'язок? - нарешті промовила вона тихо. - Ніхто ніколи не замінить мені коханого чоловіка. Я люблю Раму і назавжди залишуся вірною йому. Я швидше погоджуся вмерти, аніж зречуся його. І ще скажу я тобі: Рама ніколи не забуде мене. Він шукатиме, доки не знайде. Він прийде сюди і знищить тебе разом із твоїм кублом ракшасів!
І тоді Равана закричав:
- Божевільна жінко! Тільки кохання до тебе стримує мене від того, щоб підняти на тебе меч. Я даю тобі рік. Якщо через дванадцять місяців ти не зміниш свого рішення - загинеш від мого меча.
- Не треба погрожувати, - тихо сказала Сіта. - Якщо через рік Рама не визволить мене, я сама не захочу жити.
Тоді Равана наказав забрати Сітy з палацу і пильно стерегти її.
Пошуки Сіти
Рама і Лакшмана, вражені тим, що сталося, безсило стояли біля хижки. Першим отямився Лакшмана:
- Час іде! Швидше рушаймо на пошуки!
- Але куди? - з болем у голосі промовив Рама. - Сітy викрав хтось із злих ракшасів. Тільки вони та світлі боги можуть літати над землею, не зачіпаючи її. Ходімо, ми будемо питати усіх, хто нам зустрінеться. Хтось, напевно, бачив того, хто викрав мою дружину.
Довго йшли Рама і Лакшмана непрохідними джунглями, їх мучила спека, голод і спрага. Вони перепливали ріки і продиралися крізь колючі хащі. Нарешті настала пора дощів. Щоб сховатися від потоків води, які, здавалося, намірилися затопити усю землю, брати повернули в гори. Там, у глибокій печері, вони мали намір перечекати зливи. Біля підніжжя тієї гори, до якої прийшли брати, вони побачили озброєних мавп.
- Це не прості мавпи, - сказав Рама. - Чи ти бачив коли, щоб мавпа тримала в руках зброю?
І справді, одна з них йшла просто на Раму.
- Вітаю тебе, чудесний незнайомцю! - поштиво звернувся Рама до незвичайного зустрічного. - Хто ти?
- Мене звуть Хануман 3 , я слуга Сугріви - мавпячого царя, - відповів воїн. - Він переховується на вершині цієї гори разом з вірними підданими. Ми - вигнанці з рідного краю.
І Хануман розповів братам-царевичам історію Сугріви.
- Я був би радий допомогти вашому цареві, - відказав Рама, вислухавши все уважно. - Але злі ракшаси викрали мою дружину, і мій перший обов'язок - знайти її.
- Ми дуже поспішаємо, - додав Лакшмана.
Хануман розпитав Раму про все, що з ним сталося, і начебто зрадів.
- Почекайте мене тут, - сказав він. - Я маю для вас вістку.
Здивовані брати на якийсь час залишилися самі. Та довго чекати їм не довелося. Хануман повернувся разом з Сугрівою і придворними. Цар поволі витягнув з кишені шовковий клаптик і сказав:
- Мій слуга розповів вашу історію. Цей клапоть упав з колісниці, яка не так давно пролітала над нашою горою. Чи не впізнаєте ви його?
- Це тканина з її сукні! - голосно вигукнув Рама. - куди летіла та колісниця?
- Вона

читати