Завантажити

вражених воїнів рана на руці царевича почала затягатися, синява збігла з його лиця, і він глибоко вдихнув повітря.
- Хвала богам! - вигукнув Рама. - Мій брат житиме!
Лакшмана і Кумбкахарни
Минула ніч. Цілюща трава зробила чудо! Лакшмана став ще дужчим.
- Вранці я вийду на поле битви, щоб помститися за твою рану, брате, - урочисто промовив Рама.
Ні, ні! - заперечив Лакшмана. - Я сам мушу здолати Кумбкахарни, інакше він думатиме, що переміг. - І Лакшмана витягнув меч.
... Як здивувалися ракшаси, коли вранці знову побачили молодшого царевича на полі битви! І коли сонце піднялося трохи вище, усі вийшли, щоб на власні очі побачити вирішальний бій.
Знову Кумбкахарни підняв свого отруєного списа. Та цього разу Лакшмана спритно відхилився, і спис пролетів мимо. Він упав посеред лісу. Там, де спис увіткнувся в землю, забило отруйне джерело. Трава навколо того джерела почорніла, і за якусь мить прекрасна лісова галявина стала болотом, над яким піднімався отруйний туман.
Лакшмана махнув своїм мечем і відтяв кінчик вуха Кумбкахарни.
Заревів від болю велетень, почав виривати дерева з корінням і кидати їх на Лакшману. Та назустріч йому вже летіли стріли героя. Хмара стріл піднялася у повітрі. Вони сипалися на велетня нещадною зливою. Однак Лакщмана побачив, що стріли в нього скінчилися.
- Я розчавлю тебе, зухвалий царевичу! - заревів Кумбкахарни.
Він підняв важку скелю і вже хотів кинути її на Лакшману, та цієї ж миті злетів відважний Хануман. Швидше за вітер метнувся до Рами, вихопив у нього стрілу з гострим наконечником і вклав до рук Лакшмани. Тільки-но Кумбкахарни піднявся над головою скелю, стріла Рами, пущена впевненою рукою Лакшмани, пробила його груди.
Ракшас похитнувся, востаннє заревів і впав на землю. Земля, не витримавши такого удару, розкололася і поглинула велетня.
Остання битва Равани
Затремтіла земля Ланки, затряслись стіни, що оточували місто з усіх боків, з воріт виїхала колісниця, запряжена зеленими кіньми.
У ній на увесь зріст стояв десятиголовий, двадцятирукий цар ракшасів - Равана! Зелені коні зупинились серед поля. І тоді мавпи розступились, і на поле виїхала колісниця Рами. Коні, запряжені в ній, були кольору ранкової зорі, а сама колісниця світилася сріблом.
- Глянь на стіни мого міста! - прогримів голос Равани. - Ти, Рамо, востаннє бачиш їх. За ними мій палац, де на мене чекає прекрасна Cітa. Сьогодні ти згинеш, і тоді вона буде моєю. Я сказав.
І Равана натягнув тятиву, щоб пустити в Раму стрілу, важку, як стовбур пальми. З ревом пронеслася вона в повітрі, та царевич у польоті розколов її на шматки. Тоді обоє погнали коней назустріч один одному.
В гуркоті і хмарах пилу, що знявся до небес, заступаючи сонце, почалася ця велика битва. Зранку до полудня билися Рама з Раваною, і перевага не схилялася ні на чий бік. Тоді сто ракшасів принесли ватажкові спис. Равана метнув його, і спис, наче блискавка, спалахнув у небі.
- Що це за спис? Чи не сам бог смерті летить разом з ним? - перемовлялися мавпи. Тоді відданий Хануман знявся в повітря, наздогнав спис і побачив, що замість наконечника в нього сяючий тризуб, а з боків - мідні дзвони, що ревіли од вітру.
- Бережися, Рамо! - крикнув Хануман. - Він зараз впаде на тебе!
Рама миттю дістав дві стріли з тих трьох, що подарував йому старий самітник. Першу, вогняну, пустив у небо, а другу, з наконечником, важким, як лезо сокири, - в Равану.
Перша стріла зустріла спис ракшаса, і полум'я за мить охопило страшну демонську зброю. Друга стріла вдарила в кам'яний панцир Равани, і він розлетівся на тисячі шматків. Тепер Равана стояв перед Рамою безборонний! Хутко дістав царевич останню, третю стрілу самітника з алмазним наконечником. Просвистіла стріла і вжалила царя ракшасів у самісіньке серце. Глухий могутній стогін пронісся над землею Ланки, великий Равана похитнувся і впав, підминаючи під себе дерева. Наймогутніший з ракшасів, сам Равана, загинув! Охоплені панікою демони кинулися навтьоки.
За стінами палацу на Раму чекала його вірна дружина...
Повернення
Вулицями, вкритими, наче килимом, тілами убитих ракшасів, йшли воїнів Рами. Назустріч їм з палацу Равани повільно ступала зажурена Cітa. Мешканці Ланки з жахом показували на неї і говорили:
- Дивіться, ось іде та, через яку зруйноване наше місто. Через неї загинули тисячі. Через неї Равана збожеволів і погубив нас!
Ці слова долітали до Сіти, і вона все нижче й нижче схиляла голову. І коли Рама кинувся до неї, вона порухом зупинила його.
- О мужу мій! - сказала Cітa. - Я винна перед тобою і перед народом трьох царств - людей, мавп і ракшасів. Через своє захоплення мною, Равана згубив тисячі живих істот. Та й звичай не дозволяє торкатися мене після того, як я побувала в палаці ракшаса. Тільки всеочищаючий вогонь може знову з'єднати нас.
І вона наказала слугам розпалити на площі перед палацом велике багаття. Яскраво горить вогонь. Його високе полум'я піднімається догори. Прекрасна Cітa, вибачившись перед усіма присутніми на площі, одважно увійшла в багаття.

читати