Завантажити

найближче до Сіти дерево і звідти кинути їй перстень Рами. Так вона і зробила.
Коли перстень впав Cіті на коліна, жінка мало не скрикнула. Її врятувало лише те, що потомлені за день ракшаси майже дрімали. Cітa одразу впізнала перстень чоловіка і почала шукати очима того, хто кинув той перстень. Вона побачила Ханумана. Мавпа зробила знак, і Cітa встала, начебто для того, щоб трохи розім'яти ноги. Був пізній вечір, ракшаси дуже хотіли спати, і тому ніхто не пішов за жінкою. Cіті й Хануману вдалося про все непомітно домовитися.
Та коли Хануман вже замірився покинути сад, одна зі служниць побачила його на дереві та здійняла страшенний галас. Сторожа, що надбігла на той крик, почала кидати в Ханумана списами, стріляти з луків, а потім вирішила спалити непроханого гостя. Один з охоронців кинув у мавпу вуглини, і хвіст Ханумана загорівся.
«Ви хочете спалити мене? - подумала відважна мавпа. - Дивіться, щоб вам самим не згоріти». Вона мерщій кинулася на дах палацу Равани, і за кілька хвилин покрівля запалала в кількох місцях. Невдовзі вогонь перекинувся на інші будівлі, і врешті палала вже уся столиця. Ракшасам було не до того, щоб ловити чи вбивати мавпу - вони кинулися гасити пожежу.
А Хануман тим часом умочив свій хвіст у воду, піднявся в небо і полетів назад. Він добрався до табору Рами і Сугріви та розповів усе, що бачив.
- Тепер можна виступати проти Равани війною! - проголосив Рама.
- Можна виступати! - луною відгукнувся Лакшмана.
- Моє військо готове! - урочисто промовив Cyгрівa. Наступного дня військо рушило туди, звідки здійснив свій дивовижний політ син Вітру.
Міст
Військо Сугріви було таким чисельним, що земля тремтіла там, де воно проходило. Хмари пилюки закрили сонце, перелякані птахи змовкли в лісах. Нарешті передові загони досягли берега океану.
- Я пропоную будувати човни, - сказав Cyгрівa.
- Але ж у нас тисячі й тисячі воїнів, - заперечив Лакшмана. – Скільки ж човнів нам доведеться збудувати, щоб усіх переправити на Ланку? Ми змушені поспішати. Я пропоную збудувати міст!
- Чудова думка! - вигукнув Рама, однак мудрий Хануман тільки похитав головою.
Тисячі мавп за наказом свого правителя цілісінький день корчували дерева, відбивали від прибережних скель велетенські шматки і кидали все це у воду. А коли настала ніч, усі побачили, що після дня роботи на поверхні океану нічого не зосталося.
- Підступна стихіє! - вигукнув Рама. - Непокірний Океанне! Ти заважаєш мені? Завтра на світанку я випалю тебе вогняними стрілами, і наше військо перейде на Ланку сушею!
З цими словами Рама загорнувся у плащ ліг на пісок і заснув. І приснився йому предивний сон, ніби сам бог Океану прийшов до нього і промовив: «О, Рамо, переможцю ворогів і приятелю перемоги! Колись, дуже давно, наші предки були великими друзями. Легенда каже навіть, що в наших жилах тече одна кров. Забудь про своє божевільне рішення випалити океан. Зробімо так. У твоєму війську є мавпи, які уміють майстерно плести гілки. Іншим під силу скласти з каменів гору. Як тільки зійде сонце, нехай вони вийдуть на берег моря і розпочнуть роботу. Я обіцяю: тепер мої води підтримають міст, і він постане швидше, ніж сонце поверне на захід».
На цьому сон закінчився, і Рама прокинувся. Він підійшов до моря й кинув камінь. І сталося диво - камінь не потонув, він плавав на поверхні води. Тоді мавпи з радісними вигуками почали кидати у воду стовбури дерев, сплітати їх гілки, а зверху сипати каміння. Прямий, як спис, націлений просто у груди Ланки, міст виростав на очах. Коли він був готовий, багатотисячне військо кинулось до нього.
Велика битва
Дві армії - тисячі ракшасів на чолі з Раваною та десятки тисяч мавп під проводом Сугріви - стояли одна проти одної. А на небі бог смерті - Яма і тисячорука богиня війни Калі розсунули хмари й нетерпляче чекали, коли почнеться битва. І вона почалась. Щільною лавою рушили мавпи на стіни Ланки. Та дорогу їм заступили воїни Равани. Тисячі щитів зіткнулися, тисячі списів вдарили в панцирі, сотні тисяч стріл зі свистом полетіли у повітря.
Жовтий потік мавп налетів на чорну стіну ракшасів. Задзвеніли мечі. Наче розлючені слони, кинулись воїни один на одного. Якщо падав полководець і його загін залишався без ватажка. А на місце загиблого враз ставав інший, і воїни знову сповнювались відвагою. Попереду билися Рама і Лакшмана. Вони спрямовували на ракшасів хмари стріл, і демони падали, як скошена трава. Ось порушився стрій воїнів Равани, і мавпи радісно загукали:
- Ракшаси відступають!
Тоді Равана, розлючений до краю, вирішив покликати на поміч свого брата Кумбкахарни. Гінці царя ракшасів миттю кинулись у гори, де в одній з печер вже п'ять років спав брат Равани.
Коли демони наблизились до печери, вони раптом побачили, що трава при вході аж пригинається до землі. Могутній вітер виривався з печери, втихаючи тільки на якусь мить, щоб потім знову вирватися на волю. Тримаючись за стіни, посланці Равани увійшли вглиб печери. І тут їх чекало видовище, від якого кров холола у жилах. Посеред

читати