Завантажити

препарати.
— Зупинись! — головний біль у генерала все ще не минув, — Давай якось простіше. Ось, до речі, скажи, ті «пігулки бадьорості», що приймають наші хлопці з підрозділів, чи не наркотик якийсь?
— Ніяк ні. В основі так званих «пігулок бадьорості» лежить синтетичний препарат «амфетамін» і його складові. Стимулююча дія аналогічних засобів призводить до швидкого і досить відчутного підвищення розумової і фізичної дієздатності, зменшення втоми і сонливості, викликає стан емоційного підйому, пригнічує почуття голоду.
— Як ти гадаєш, якщо американці, та й інші держави НАТО, такі бюджети виділяють на спеціальну медицину, то, можливо, не варт нам возитися з екстрасенсами типу Семеновича?
— Ну, якщо бути точним, то Семенович все ж таки не екстрасенс, а психотерапевт.
— А яка різниця?
— Психотерапія — це все ж таки площина медицини. А ті хлопці, із НАТО, в свої мільярдні бюджети включають витрати і на це.
Голова генерала все воювала зі своїм болем. Але ж розмова є розмова, тобто, робота є робота.
— Якщо в них такі карколомні бюджети, чому ж вони головного терориста ніяк не зловлять? Га? Ось він візьме і зробить собі, якщо вже не зробив, пластичну операцію — і всі їх бюджети, спрямовані на його пошук, підуть за вітром.
— Не мені судити. Можливо, ми б його спіймали швидше. А можливо, не дуже вони його й ловлять, — підіграв Віталій Іванович. — Та маю зауважити щодо пластичних операцій: агенти англійської розвідки МІ6 тренуються аби стати «магами».
— Не зрозумів. Як це? Ти таємницями не балакай і пауз не роби!
— Ну, наприклад, тренують своїх так, щоб при «face» перевірці підозрюваних, з першого ж погляду розпізнавати терористів та інших відомих злочинців. Вони здатні ловити в обличчі миттєві гримаси, які не може контролювати звичайне людське око.
— «Чаклуни», дідько їх забирай. Тут головний біль контролювати важко.
— В таку групу «магів» ретельно відбирають одного з тисячі. А потім ідуть тренування.
— Уявляю собі. Розробляють кадровики новий штатний розклад, дають мені на підпис, а там я вичитую нову посаду: «Маг». Тьху! Краще дай мені ще цитрамону.

* * *

З Владькою ми дружили ще з давніх давен, до речі, родинами. З часом починаєш розуміти, що справжні друзі, як правило, всі звідтіля — з дитинства, молодості.
З Владькою колись одночасно ми прибули на роботу в один науково-дослідний інститут молодими спеціалістами.
Саме був час «перебудови».
Науково-дослідний інститут швидко переріс у науково-виробниче об’єднання. Наш розбитний шеф — директор НВО, був саме у фаворі. Це тобі не жарт, сам генеральний секретар партії віншував його на численних з’їздах і пленумах почесним званням «виконроба перебудови», а наше НВО — не інакше як «полігоном перебудови».
Та працювалося, аж гай шумів. Це була якась новітня казка роботобудування. З’явилася десь більш-менш перспективна наукова ідея, наприклад, в Новосибірську, будь ласка, запрошуємо кращі мізки науки до нас, в НВО,
Часом здавалося, що простір нашим думкам і мріям ніхто не обмежує, більше того, підтримують і незабаром ми сягнемо таких висот, що почнемо розробляти пательні з вертикальним злетом.
Нам з Владькою, треба сказати, просто пощастило, що ми попали в гурток: «Хто краще придумає!» Та ще в який! Тема, якою ми займалися, швидко стала візитною карткою нашого НВО: обладнання на лінійних двигунах і повітряній подушці. Щоб стало зрозуміло і домогосподаркам, чим же ми займалися, треба лише уявити звичайний електродвигун (статор-ротор), котрих у нашому житті на кожному кроці навалом.
Уявімо колесо з білкою. Якщо біляче колесо розпиляти і вирівняти, то вийде така собі рейкова дорога, щось на зразок залізниці. Вже білка, за ідеєю, якщо не дурепа, мала би бігати не по колу, а по пласкій рейковій дорозі. Щось подібне ми створили з традиційним двигуном і отримали лінійний двигун.
Проте, беручи до уваги, що «білка» в нашому двигуні не жива, то за допомогою всіляких пультів управління ми навчилися керувати її пересуванням. Ясна річ, що при пересуванні тіла по поверхні виникає тертя. Тож люди ще до нас докумекали: щоб якось зменшити це тертя, треба задіяти різного типу змащування, починаючи з води та емульсії, аж до вазеліну і мастил.
Ми ж по простацьки вирішили, що найкращим, до того ж абсолютно натуральним, змащуванням може бути повітря. Тож стали пересувати керовані нами поверхні за напрямком, що задавав лінійний двигун, не зустрічаючи при цьому ніякого спротиву, окрім рідного — повітряного.
Все просто, як у казці. Отакі ми — казкарі.
Проте над цією казкою наукова думка працювала десятиріччями, як вода над камінням, а нам з Владькою поталанило — ми виявилися у самісінькім горнилі науково-технічного прогресу, а саме — на місці впровадження і реалізації саме цих думок. Владька займався лінійними двигунами, а я — аеродинамічними та аеростатичними опертями, що в просторіччі відомо, як «повітряна подушка».
Треба відзначити, нас цінували. І платню призначили не таку,

читати