Завантажити

ситуації, якого подумки так бажав і чекав генерал.
На жаль, у «творчому плані», туристи подарували інформації не стільки, як чекав генерал: по лінії зовнішньої розвідки, припустимо, через структури НАТО, до них надійшла вказівка на обробку громадянина України Анісімова, котрий часто приїздив до Польщі. Інформація, що вимагалася: встановлення методики усунення вібрацій типу «напівшвидкісного вихору».
— Значить так, гості наші з Польщі поїдуть звідсіля із твердою переконаністю в тому, що методика Анісімовим безслідно втрачена. От і добре! Все ж таки поляки — брати! — підсумував генерал Крикун.
Слід зауважити, що почасти створена мною самим «бойова операція» проходила для мене в стані тривалого стресу.
Дійсно, такого «кіно» я ще в житті не бачив. Проте не можу сказати, що знову прагнув би пережити подібні миті, щоб голову обсипало жаром від виробленого в крові адреналіну.
Та останнім часом у мені з’явилася професійна потреба в аналізі того, що відбувається. Без цього я вже не міг. Саме ця потреба заставила мене звернути увагу на один цікавий аспект того, що відбулося: « ...а хто все ж таки був головною дійовою особою цих подій?»
Наче постріл петарди, що вибухнула поруч, мене раптом осяяв, як висловлюється сучасна молодь — insight: все, що траплялося зі мною, могло би піти зовсім іншим шляхом розвитку, якби не...
Семенович...
Дійсно, вся динаміка того, що відбувалося йшла саме від нього і до мене, навіть почала стукати у двері моїх здогадок одна думка: «А чи не він свідомо керував і оперував розвитком подій? Він же був на вістрі того, що відбувалося».
— Керувати треба, перш за все, собою, любий мій друже! —якось по-філософськи прокоментував мої осяяння і припущення Семенович.
— Через пізнання себе — до осягнення світу, а, пізнаючи світ, міркуй про себе.
Я вже не вважав, як раніше, що Семенович блазнює, працює під дурника-простака, втікає від відповіді, як в’юн зі жмені. Я вже був цілковито переконаний у протилежному: Семенович весь час дає мені всі відповіді на мої питання, просто їх треба вміти почути, а інколи й побачити, уважно вловлюючи всі порухи світу, що оточує.
І тут я наважився на питання, хоча калатання серця нагадувало гойдання соснового гілля під свіжістю квітневих вітрів:
— Семеновичу, а як щодо ваших здібностей безконтактного удару, котрим ви володієте, як тібетські монахи, де ви цьому змогли навчитися? Невже справді були у складі легендарної тібетської експедиції?
Знову мене засліпило сяєво самотнього зуба мудрості і та усмішка, що подавляла мою волю, начебто кидаючи в світ дитячих страшилок. Семенович був у стані натхненного Вчителя і, наче в стані медитації, говорив, розмірковуючи про щось потаємне.
— Таємниці Тибету не можуть бути відкриті всім, але вони відкриті для достойних. У всякому разі, ніхто їх спеціально не приховує від людей мудрих і мужніх! А достойним їх пізнання кожен може зробити себе сам! Лише боятися не треба. Хоча без страху не буває мужності.
— Але чому така, назвемо її, концентрація можливостей пізнання існує саме в Тибеті?
Він подивився на мене так, наче я тільки-но спробував його приголомшити відкриттям, що ножі іноді бувають гострими.
— У світі є чимало незвичайних місць, що особливо допомагають людині в пізнанні світу, удосконаленні себе. І я вважаю, що найкращим у такій справі для кожної людини є місце, де він народився, провів дитинство.
Перед очима попливли райдужні картинки дитинства, де наче все залите сонцем. Далекий блакитний берег небокраю, гори золотих абрикос, пухнасті джмелі-воркотуни, жовті очиці кульбаб обабіч шляху — все те світилося в дитинстві.
А ще у дитинства очі щасливі. В них виблискують казки. Кожна пташка, як жар-птиця, інакше чому серцю тепло й приємно, аж гаряче?
Семенович продовжував, наче хвилі накочував:
— Творець мудрий. Він надає кожному свій шанс реалізувати себе, мандруючи шляхами творення добра чи зла. Хто і як це розуміє. І все ж, не буду лукавити, Тибет — це щось незвичайне. Можливо, таким почасти його зробили і його мешканці. Вони уміло й мудро абстрагуються, відокремлюються від марноти оточуючого світу і йдуть шляхом відкриття таємниць життя і смерті, зневіри і віри, таємниці безсмертя.
— То можливо, для відкриття таємниць омолодження потрібний не якийсь «півшвидкісний вихор» з України, а який-небудь «еліксир молодості» з Тибету?
— Я радий, що ти вже можеш висловлювати словами те, що вихоплюєш своєю чіпкою інтуїцією чуттів, — мені стало ввижатися, що голос Семеновича став звучати з деяким відлунням, як у великій печері.
Млосні повіки прикрили чарівні криниці очей Семеновича, аж легше стало. І оточуючий простір став заповнювати напівшепіт з якимось невеликим надривом, наче напівшепіт хвилі, що набігає на морську гальку:
— За тібетськими легендами, є печери, в котрих застиглі монахи «сидять» у задумі по тисячі років. Вони перебувають у стані Саматхі — міфічному стані, в котрий, за вірою буддистів, можуть входити деякі мудреці. При

читати