Завантажити

вибирали ви і землі, на якій вродили вас ваші батьки (а вони – не обирали землі, де були самі народжені). Це правда, що деякі з вас збудували деякі з будинків, забили деякі з поросят, насадили деякі з картоплин, обрали деякі з міст для помешкання. Але воістино наївно думати, що той кожен вибір був цілковито людським – однаково, навіть тєжко працюючи, усвідомлює вона те чи ні, а всяка людина лишень виконує присуд: «У поту лиця твого їстимеш хлїб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Земля бо єси і землею візьмешся» (Перва книга Мойсея 3:12). Єдиний вибір, справді кардинальний, від якого дуже сильно залежить доля твого й мого помешкання на цій землі, і вся майбутня твоя доля – це вибір, кому і чому служити. Людина за своєю природою створена слугою чи рабом – скільки б не були образливими такі визначення, але якщо покопирсатися в самім собі, то так воно завжди і є. Чим твоє серце наповнене – що ти культивуєш у собі, про що думаєш, які чесноти в собі плекаєш, які частини тіла вдосконалюєш – того ти і раб. Ти можеш бути рабом пилочки для нігтів, сигарети, басейну, ранкової пробіжки, інтернету, дівчини (чи постійної жагучої думки ппро неї), і навіть власного гарнесенького з виду портмоне чи записничка; але ти можеш бути рабом Бога Живого, Який послав Свого Сина, щоб викупити тебе з усіх отсих тисяч маленьких рабств, що оточують тебе, коли ти пооддаль Господа. «Вибирайте тепер, кому хочете служити!... Я ж і мій дід служити мем Господеві!» - ці слова Нуненка слова воістину чоловічі, це те справжнє «слово мужика», яке ми (особливо ж прекрасні дами наші, шукаючі в нас плече) так шукаємо в побуті сьогодення, але яке весь час чомусь самовільно кудися просочується крізь пальці, порушується, розчаровуючи, а потім – на мить, у барі, за пляшкою – знов невимовно стверджується всередині, заносячи губу пихи д`горі. Нуненко (Ісус Навин – за перекладом Куліша) сказав, і зробив. Його слухачі тоді (як іноді робимо і ми в серцях наших, по тій великій внутрішній щирості й відвертості, не стертій ніякими лицемірствами, умовностями й слуцжінню абияким життьовим ритуалам) закричали несамовитим голосом: «Нї! не буде того, щоб ми покинули Господа, щоб служити иншим богам! Нї! Господь нашим Богом!...» (Нав 24:16-17) Ні! – кричить наша душа, звісно ж! Бо ми хочемо бути під владою Господа, але - по можливості, принагідно, вряди-годи. А поки що – дайте-но нам завершити свої справи! Нам ще треба виростити дітей, зробити кар`єру, взяти від життя все, що можна тут узяти, а вже потім, на схилі віку, звісно, кому ж, як не Господу служити на тіїх старостях літ! «І рече Йозуа до люду: Не зможете ви служити Господеві, бо він сьвятий Бог; ревнивий Бог Він; не стерпить вам переступи ваші й гріхи ваші! Як покинете Господа і служити мете чужоземнїм богам, Він одвернеться від вас і попустить допуст на вас і погибель, після того як перше посилав вам благодать» (Нав 24:19-20) Але чому, Господи? Ну невже не можна, щоб: з Твого боку – благодать завжди, з мого – поклоніння лише коли схочу? Ну, де ж тая справедливість! Я ще молодий (так міркує і 20-ти, й 40-ка, й 60-тирічне), так хочеться пожити – випити-закусити, з`їсти шашличка, а оця молодичка – вона ж нічийна, і сьогодні я роблю лишень добру справу, коли дарую їй задоволення – і, до того ж є иньша причина - хіба справедливо їй вік вікувати без дитинки – ти ж, Господи, сам казав, щоб плодилися й розмножувалися? Нарешті, отся наколочка – в ній же немає нічого огидного, пишна й красива – отсей-от кулончик з візерунком фінікійського, єгипетського, індійського чи тибетського божества, витвір мистецтва, хіба ж це поклоніння? або: ось у крішнаїтів я сяду й поїм – це ж так хороше поговорити мантрами, попоїсти пісної їжі (ти ж, Боже, ніби й сам любиш всілякі пости від нас!) – хіба не вернуся я знову вклонятись тобі після цього, хіба не поставлю ще десять свічок, а коли розбагатію – хіба не зведу я принаймні одного храму на честь когось із православних святих? З таким великим розпачем міркуємо: хочеться і Божого, і свого. Але чому в такому випадку Йозея Нуненко міркував інакше? Чому він збирався зробити свій вибір Єдиного Бога навіть у тому випадку, коли б абсолютна більшість при Сихемі обрали б того дня для поклоніння інших богів? Звідки така впевненість, що саме його, Нуненковий, вибір - правильний? У впертості й надустості в один бік єврейського серця? Але ж решта – і ця решта була справді абсолютною більшістю (і такою досі і є) – також були євреями, і вони (як і ми) не ладні були відмовляти собі в простих людських задоволеннях і радощах цього світу. Я хочу відкинути в міркуванні щодо вибору Йозеї Нуненка і тезу про те, що він був одержимим несамовитим фанатиком чи божевільним – Йозея (Спаситель) увів цілу націю в абсолютно чужу землю, і на керівництво народом його помазали не випадкові математичні збіги бюлетенів голосування, як зараз, а сам Мойсей, Божий обранець – сильний лідер, теперішній символ здорового націоналістичного глузду для всякого щонайменшого наріду. Отже, здається, справа

читати