
Електронна бібліотека/Проза
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
Христос. Твоя частка – цілковито віддати у відповідь на цей жест своє серце Спасові. І душа твоя житиме вічно.
Хто без гріха?
Я? Ні, я – грішник. Але я дуже хочу бути кращим. І знаю: в цьому мені не допоможуть ні книжки, ні хороші справи, ні розумні друзі, ні вправи фізичні, ні медитації. Я знаю достеменно Ім`я Єдиного, Хто мені може допомогти: Ісус Христос. Справді: а чи все ж є хто безгрішний? що таке гріх? Про це почало думатися десь з четвертої ночі. Для нас при промовленні слова «гріх» щось раптом здіймається з глибин прабатьківської генної свідомості, щось зле і неприємне, щось, причетним до чого ми ніяк не хочемо бути. Недаремно людська душа, коли раптом тебе хтось просто обізве на вулиці грішним, неодмінно-таки запротестує – яким би ти не був – вона-бо не хоче бути грішною, вона прагне до кращого. Завжди. І навіть тоді, коли з усієї сили ми мчимося робити зло.
Для того, аби усвідомити, втім, це слово – «гріх» - не на генному й чуттєвому рівні, а в ясноті розуму, треба заглибитися в нутрощі його значення. Первісно, більшість тлумачень тут згідні між собою, «гріх» означало «пройти повз ціль», тобто – не влучити, промазати. Якщо сьогодні ми не влучимо – нога вцілить повз сходинку, рука пройде повз склянки, погляд пропустить автобуса з потрібним номером – нам буде прикро, але ситуація, якщо ми не надто чуттєво її драматизуємо, все ж ще не сприйматиметься як трагічна й невиправна. Однак Святий Дух недарма колись обрав слово «не влучити в ціль»; аби воно було повністю зрозуміле для перших читачів Біблії. В стародавньому світі «не влучити» означало щось трохи більше, ніж оступитися й упасти. Коли сьогодні ми спостерігаємо біатлоніста чи лучника на олімпіаді, який не влучає, це щонайбільше дратує вболівальника. Коли стародавня людина не влучала в ціль, як правило, це означало, що вона зараз же дає шанс супротивнику влучити, - тобто власну смерть. Ніщо не є для людини, яка звикла до себе і до того, що вона жива, більш переконливим, ніж її власна смерть, і тому почувши «гріх» читач Священного Письма мимохіть здригався (і здригається досі, достеменно не знаючи значення). Таким чином з`являвся місток до розуміння, як тяжко, згрішивши, промазавши, пройшовши повз Божі правила, ми винні – перед Богом, нашим творцем, людьми, його творіннями.
Але є гріхи, які колись каралися виключно смертю. І коли по ночі молитви на Оливній горі, до Ісуса, Який якраз навчав своїх учнів, привели (думаю, це не було якось тихо й навшпиньки, як ходять нині люди в церкві, але з галасом, викликом і криками юрби позаду процесії) привели жінку, щойно впійману на перелюбі, насправді для всіх – в тому числі й нас – вирішувалося дуже багато. Книжники і фарисеї, які привели її (хтозна чи не сталось таке з тою жінкою вперше), начувані про чуда Ісуса (деякі могли бачити їх на власні очі), вирішилися поглумитися, як думали вони і досі вважаютть свідки Єгови, над не більш ніж «великим учителем». У разі, коли б Ісус підтвердив їхні слова, з Нього, звісно, миттєво спала б пелена фарисейських претензій, але водночас цей тесля-неук миттю втратив би й невидиму діадема месії-царя, вчителя, лікаря і друга всіх спрагнених, зболених і поневірених, а цей імідж на тоді вже міцно утвердився за Христом у народі. В іншому випадку – якби Спас простив дівчину за явний гріх – Він також незмінно втрачав авторитет слуги Божого. Мойсей і Біблія рекомендують таких, як вона, побивати камінням, а Ти, що говориш? Ісус нахилився, і почав записувати пальцем, як багато-хто з тлумачів вважає, імена тих, хто оскаржував перелюбницю в Книгу Вічної Смерті. «Судді» не вгавали. Радісно відчувши присмак гри в мовчанку (можливо, вони прийняли скорботне мовчання Ісуса, ті Його тихі міркування з приводу лихої вдачі людини) за свою перемогу з іще більшим завзяттям вони допитувалися: що, який має бути законний присуд? Все, що відчувала жінка, це смерть, яка, як їй здавалося, стояла на порозі – та ще невимовний сором: о, коли б її воля, вона повернула би зараз час назад, вона не робила б цього паскудства із тілом своїм ніколи-ніколи, але... все було в руках тих, хто, здавалося, мав невідпорні свідчення проти неї. Нарешті Ісус сказав фразу, яку бажано було б пам`ятати кожному серцю людському щомиті (о, наскільки б менше ми тоді наробили лиха!): «Хто з вас без гріха – нехай перший на неї той каменем кине!...» А Єдиний, хто мав на це право, Бог, уже простив у ту мить. Якби не так, фраза звучала б: «Хто з нас без гріха...» Але Ісус звертався до людей, як ми, людей, які завжди вважають себе вищими, кращими, чистішими від інших. Хтось може подумати, що відповідь Христа була викликом. Але то був не виклик фарисеям, а сама істина. Ті, хто привів жінку на кару, любили Бога (вважали, що люблять) і шанували Його слово – принаймні не менше, ніж святість храму, на подвір`ї якого вони знаходилися. Звісно, вони збагнули, що, певно, ця людина просто, як колись батько їх, Яків, перехитрила їх, своїх опонентів. Але кинутися на Ісуса зараз же вони не могли. Тому що вони добре знали Закон, а там
Останні події
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка