Завантажити

разом стали супроти Батия, то...
— Дай, Боже, нашому теляткові та вовка з'їсти! — зітхнув Котян. — Але створити такий союз — ой як важко!
— Хочу просити у Бели доньку для свого сина Ростислава. Син уже там, а я ось — їду...
— Їдь, княже, їдь!.. А я буду молитися своїм новим і старим богам, щоб твоя поїздка була успішною! Бо від Батия — нам усім смерть!

3
Іванко так і не знайшов подвір'я боярина Дмитра. Стемніло, Києва він не знав, двоє чи троє запізнілих перехожих на його запитання, де живе боярин, непевно махнули кудись рукою — там! Він посмикався туди-сюди по вузьких вулицях, аж поки не опинився в якомусь глухому завулку, де й розвернутися з двома підводами у темряві було ніяк. Постукав в одні ворота — мовчанка, в другі — у відповідь собачий гавкіт. Тоді він заклав у рептухи коням вівса та сіна, сам погриз хліба з салом, тугіше закутався в кожуха, підняв баранячого коміра і заходився бігати довкола саней, щоб зігрітися.
Скрипів під ногами сніг, форкали, здригаючись від холоду, коні, а він усе бігав і ходив, ходив і бігав — усю ніч, аж поки зійшло сонце і на київських вулицях загомонів люд.
Перший же прохожий вивів його з тупика, куди він необачно заїхав у темряві, і показав на простору садибу, обнесену високим частоколом, за яким виднівся боярський терем, якісь інші просторі будівлі, гіллясті груші та яблуні в білому сніговому вбранні.
— Боярина, парубче, шукай там!
Він постукав у важкі дубові ворота. Відчинив молодий гостроносий сторож-челядник. Дізнавшись, що смерд привіз крицю, впустив його з підводами в двір.
— Вези туди, до кузні!
Ковалі, що вже роздували вугілля в горні, допомогли Іванкові розвантажити його поклажу, і він, полегшено зітхнувши, що виконав наказ Добрині, під'їхав до ґанку.
— Чого тобі? — знову спитав челядник.
— Хочу бачити боярина.
— Чоловіче, невже ти гадаєш, що бояринові нічого робити, а тільки розмовляти з кожним смердом, що привозить сюди що-небудь?
Іванко був злий, бо цілу ніч мерз, був голодний, його душили сльози за брата, якого князівські посіпаки хтозна-куди запроторили, тому відповів різко:
— А ти хіба не смерд? Я смерд, але вільний! А ти смерд боярський! Я не поїду звідси, поки не побачу боярина Дмитра!
— Та я тебе витурю зараз у шию — аж засвистиш звідси! — вигукнув той люто і замахнувся кулаком. — Поганець!
Іванко був не з полохливих. Відступивши крок назад, висмикнув з саней рожна.
— Тільки зачепи!
На їхній крик розчинилися двері терема — і на ґанок вийшла дівчина. Побачивши челядника з піднятими кулаками, а незнайомця з рожном у руці, метнулася, як була — без хустки чи шапки, без кожушка, в одному червоному платті — до них.
— Що тут? Ану, припиніть бійку! Челядник опустив руки, вклонився.
— Бояришне, цей смерд...
Але Янка не дозволила йому закінчити.
— Іди геть, Демко! — І повернулася до зблідлого незнайомця, який в одній руці все ще тримав рожна, а другою иупив з голови шапку.
— Ти хто? Що тобі треба?
— Я Іванко, брат Добрині... Ми привезли бояринові крицю...
Янка аж кинулася.
— Добринин брат? А де ж сам Добриня?
— Його вчора схопили князівські гридні і повели — не знаю куди.
— О Боже!.. Так чого ж ти стоїш? Ходімо мерщій до боярина!
— Я й хотів до боярина, дак цей... Демко...
Янка вже не слухала — потупотіла підкованими чобітками на ґанок. Іванко поколивав за нею.
У просторій горниці, залитій сонячним світлом, сиділа після сніданку вся бояринова сім'я. Янка ввірвалася сюди, як вихор, ще з порога вигукнула:
— Татусю, Добриня з братом Іванком привіз тобі крицю, а князівська варта схопила його вчора, мов татя, і невідомо де поділа! Врятуй його!
Всі повернулися до молодого смерда, що, знявши шапку, низько вклонився.
— Хто схопив Добриню? — спитав Боярин.
— Не відаю, — відповів Іванко. — Вже посутеніло, було темно... Якісь вершники... Старший кричав на Добриню, а потім наказав забрати... Його й потягли...
— Це князівська нічна сторожа — більше нікому! — вигукнула Янка. — Ми повинні його виручити, татусю! Ходімо!
Дівчина була схвильована, щоки її порожевіли, очі блищали.
Бояриня переглянулася з боярином і з синами, підвелася і взяла Янку за руку, намагаючись посадити на стілець.
— Заспокойся, доню, сядь! Я певна, з Добринею нічого лихого не сталося, якщо він теж не вчинив нічого поганого. Тато поговорить з князем чи з тисяцьким Домажиром — і його випустять...
— А якщо не випустять? Я хочу піти з татусем! Бояриня почервоніла, підвищила голос:
— Янко! На що це буде схоже? Як пояснити князеві, чому ти заступаєшся за якогось смерда?
Янка висмикнула руку з материної руки, гнівно притупнула ногою.
— Той смерд урятував мене від смерті! Ось що я скажу князеві! Той смерд повівся як лицар, коли застеріг киян від

читати