
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
ждала, як і багато літ до цього, ще якогось, одного тільки, може, сердечного, теплого слова, але Володимир його знову не сказав.
- Спасибі тобі, муже, - сказала Рогніда, - так, я берегла наш дім, доглядала дітей, думала й про те, що робиться на Горі. Важко мені було часом, Володимире, дуже важко...
- Важко? - він поклав руку на її плече. - Ти чогось не договорюєш? Чому ж тобі було важко?
За вікном було видно залиті зеленкуватим місячним сяйвом тереми й будівлі, чорну стіну, воїв нічної сторожі, що, спираючись на списи, стояли біля блискучих мідяних бил.
- Ти мовчиш, Рогнідо! Що, знову якась хула?
- Муже мій, Володимире, - сказала вона. - Шкодую, що й почала розмову. Що хула людська - адже ми живемо душа в душу, маємо синів, тиша в нашому домі й мир між нами... Я не слухала, не хочу слухати того, що говорять злі люди. Ти робиш праве діло, Володимире, ти богатир, витязь, князь князів, великий государ Русі, всі це знають.
Його розчулили й піднесли ці слова Рогніди.
- Так що ж мені нині Гора? - вирвалось у Володимира.
- Ти могутній і дужий, - відповіла Рогніда, - але дужа й могутня такожде Гора.
- У чому, в чому її сила?
- Коли ти виїжджав з Києва, вони думали не про Русь, а про себе, все собі й собі...
- Я знав це, Рогнідо, але не боявся - в Києві сидить моя жона-княгиня.
- Ти з своїми воями проливав кров у землях Русі, а вони тільки й ждуть, щоб ти їм дав землі. Володимир засміявся:
- Та хіба ж я не знаю Гори?! Що робити - без неї не можу жити, вона підпирає мене, але мушу такожде дбати й про землі, де є свої князі, воєводи й бояри. І землям цим доводиться, Рогнідо, нелегко, за багато літ я пройшов Русь з кінця в кінець, усі землі дадуть мені що можуть, але хочуть мати й своє, в кожній землі є свій суд і правда, свої закони й покони, кожна молиться своїм богам. Он, - він показав очима на требище за стіною, - стоять боги всіх земель, я молюсь їм, вони бережуть мене...
- Я тільки жона твоя і не все розумію, Володимире. Тоді скажи, чому ж Гора та й увесь, либонь, Київ нині не моляться нашим богам?
Обличчя Володимира стало суворим.
- Бачив нині, так. Гора не молиться моїм богам, богам Русі.
- Християни вони.
- Знаю, бачу, - сердито кинув Володимир. - Християни вірять у бога отця, сина, святого духа... Слухай, Рогнідо, вся Русь нині не прийме Христа. Я дозволив людям земель молитись тим богам, яким самі бажають. Перун чи Христос - хіба не однаково?
- Вони не тільки моляться, а багато знаю тепер про християн, вони кажуть, що бог освячує їхні багатства, а убогому дає рай на небі... Не розумію, не розумію, чому в християн є якась сила.
Володимир допитливо й з глузливою посмішкою подивився на неї.
- Я справді багато літ провів у походах і не знаю, що робиться у мене вдома. Може, й ти такожде християнка?
Обличчя в Рогніди було суворе, на ньому виразно окреслювались у місячному промінні великі очі.
- Я вірую, - твердо промовила вона, - в богів моїх отців - Єдина й Тора, вірую такожде і в твоїх богів Перуна й Дажбога... Ти - моє серце, душа й віра...
- Прости, - поклав на її плече свою руку Володимир. - Мені дуже боляче, Рогнідо, через те й говорю так. Я знаю тебе, вірю в тебе. Наша віра, наш закон, наша сила переможуть усе.
- Але вони не вірять нам, вони їздять у Константинополь, ромеї їдуть сюди, ти ворогуєш з Горою, а вона шукає друзів і помочі за морем, у Візантії.
- Отепер я почув те, що найбільше мене турбує, - сказав Володимир. - Ти сказала правду, Рогнідо.
Він встав і підійшов до вікна. Піднялася з крісла, пішла слідом за ним і Рогніда. За вікном було видно двори Гори, темні тереми, стіну, а за нею Подол, води Дніпра, луги й ліси потойбіч, небо з усією його красою - великим жовтавим місяцем, кволі жаринки зір.
- Я не боюсь Гори, - промовив Володимир. - Добра й щастя бажаючи людям Русі, пройшов її з кінця в кінець возз'єднав, устроїв.
Дивлячись перед собою, він, либонь, пригадував далекі походи, гостинці в полі, вогні на могилах, тупіт копит.
- Я беріг старий закон і покон, стеріг віру отців, але немає нічого незрушного в світі. Прийде час, і я зміню старий закон новим, я вклоняюсь старим богам, сама ж душа моя шукає нової, іної віри.
Притулившись до плеча Володимира, Рогніда слухала його слова, й спокій сходив у її душу, вона любила мужа свого - суворого, рішучого, дужого, - тільки не вміла цього сказати - що слова, тільки серце може відповісти серцю!
- Ось чому, - говорив Володимир, - чую брань велику, бачу множество крові, горе безлічі людей. Не тут, не на Горі й не на полі цьому, вирішується майбутнє Русі - ми, руські люди, такі, як є, ми сваримось, вміємо й миритись, ми міцні й дужі, о, які ми міцні, Рогнідо... Але ми не одні, багато ворогів оточують Русь, я пройшов її всю, робив що міг, нині мушу йти в новий похід...
- У новий похід?
- Так, у новий і останній похід, Рогнідо, проти ворогів Русі.
4
Вовчий
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем