За його перебігом не лише пильно стежить вся країна — конкурс спричинив справжній розкол у письменницькому середовищі. Одні вважають його справжнім творчим викликом і благом для розвитку літератури та відкрито беруть участь у ньому. Інші ж публічно називають конкурс святотатством, але також надсилають на нього свої романи... під псевдонімами. Адже приз занадто спокусливий.

Та чи вдасться винахідливим письменникам і письменницям обдурити Князя світу цього?

Любов Ліфанова, психолог: Текст ошелешуючи цікавий. Книга в книзі про книгу, олюднення божественного і диявольського, безпорадні вищі сили і сильні люди. Роман варто прочитати бодай для того, щоб нагадати собі, що найцікавіше ховається у звичайних речах, що не треба сліпо вірити у те «що всім і так добре відомо», що в кожній людині живе і божа іскра, і диявольська спокуса...

Кость Бондаренко, політолог: Письменники, що народилися в Україні, часто прагнуть у своїх творах містики — згадаймо, бодай Гоголя чи Булгакова. Марія Зоря тут не виняток, хоча її герої живуть у сучасному урбанізованому світі та належать до, здавалось би, прагматичних і абсолютно матеріалістичних прошарків суспільства. Але поступово читач «Гри з вогнем...» поринає у справжню дияволіаду, щоправда, дияволіаду, підкріплену не лише глибокими окультними знаннями автора, а і його блискучим почуттям гумору та майстерним володінням словом.

Марія Зоря — літературний псевдонім автора, який вирішив опублікувати свій роман саме під таким іменем і просив до певного часу не повідомляти ані місця свого народження, ані того університету, який закінчив. І роман вартий того, аби читачі «посмакували» самим текстом без огляду на персону автора, його біографію та здобутки.

Марія Зоря. Гра з вогнем: Диявол не бреше. — Львів: Кальварія, 2015. — 176 с.