Поняття «кайфу» (пішло від арабського й дослівно означає «блаженство») мимоволі асоціюється з наркотичними засобами, які допомагають індивіду увійти в стан ейфорії, трансу, безмежної радості, ілюзорного щастя. Коли людина починає вживати наркотики, вона хоче наступну дозу, а потім ще і ще, аби знову пірнути в це безмежне море насолоди. З часом фізично здорова й нормальна особа перетворюється на психічно скалічену, неадекватну, дегенеративну персону, яка вже не може існувати у соціумі та потребує ізоляції. Кайф – це єдина мета свідомості, те, чого прагне залежна людина. Своєю новою збіркою молодий поет Павло Коробчук демонструє: кайф та всі його негативні наслідки можна отримувати не тільки від ЛСД, маріхуани і всякої іншої гидоти, але також від віршів. Виявляється, що читаючи вірші можна так само отримувати насолоду й ставати дегенератом, скаліченим психічно адептом нового  вчення під назвою – «Кайфологія». Це нове вчення важко віднести до філософії чи релігії, складно збагнути його методологічний апарат, обґрунтованість і аргументованість гіпотез, складно навіть спрогнозувати майбутнє цієї гілки постнеогедонізму, але вже точно можна сказати одне – це хаосологія «нью ейдж» в Україні та за її межами. Наважусь припустити: корені «Кайфології» заклав ще дивакуватий грек Епікур, який збирався зі своїми учнями в «садах» шукаючи насолоди. Правда, епікурейці шукали духовної насолоди, це тільки далі в історії почали сприймати і асоціювати цю філософсько-етичну школи – гедоністів, з гультяйством та пияцтвом, філософам, яким нема чого робити лиш тільки сидіти й за допомогою вправ чекати  на те, коли вже нарешті прийде атараксія (духовний спокій, рівновага).  Так от,  Павло Коробчук посварившись з Епікуром висунув нову гіпотезу про насолоду, сказавши, що її треба шукати  не в духовних вправах, а у тілі, лише в насолоді тіла. Відколовшись від епікурейців, як новий справжній сектантолог  Павло Коробчук назвав своє вчення «Кайфологія», як справжній Заратустра усамітнився, а потім знову прийшов, сповістивши людям істину, сповістивши про Кайфологічну свободу усьому народові земному! Цей новий рух набуває все більшої популярності, він охоплює маси, тисячі людей й Павло Коробчук стає поетичним…

 В умовах душевної  неволі й занепаду, процвітання пофігізму-кайфологізму, поезія Павла Коробчука стає авангардом, виразником ницості духа та убогості рядка сучасної молодої постмодерністської поезії й молоді загалом. Цінності сучасної молоді зводяться лише до одного простого слова – «відірватися», а тексти Павла допомагають їм це зробити. Збірка якраз і розрахована на конкретну аудиторію: підлітків. Молодіжний сленг-cловечка можна простежити в багатьох текстах «Кайфології» : адмірать ( «Життя-невситима оргія»,  c. 9),  забичкувавши («бог виття», c. 11), барига («мідні ми далі», с. 15), стопиш («стоп на Одесу», c. 25),  бухло ( «жіноча ніжка розслабляє», с. 42), мутив («хвилясте автомобільне колесо», c. 43), прикид («ні архангела ні зажиму», 56),  лажа,  кумаришся в коматозі, по приколу («центрифуга», с.70),  бухарь, галіма туса, лузери («неростріляне віжродження», с. 81-82), бабло, кайф, бодун («ренесенс», с. 88), туса («вірш ні про що», c.109) тощо. А також такі слова як: наркотики, презерватив, секс зустрічаються мало не в кожній поезії. Проблема в тому, що адресат Павла Коробчука  -  це молодь, яка дуже швидко змінюється й виростає у дорослих самостійних людей, і те, що було важливо колись з часом втрачає свою цінність. Підлітки виростуть, для них книга Павла Коробчука стане чужою, такою, що не відповідатиме потребам ринку, моди. «Кайфологія» ризикує стати недовговічною наукою, тобто такою, яка задовольнить сучасність (декілька поколінь), а не вічно живий духовний голод людини. Народиться нова «логія», яка задовольнятиме нові потреби обивателів.

З одного боку дослідження мови допомагає збагнути проблеми людей, їхні душевні стани, схильності, потяги й Павло Коробчук виступає ілюстратором цих процесів у голові (душі) молодої особи, але натомість його поезія залишається лише на цьому підлітковому рівні, розглянутою очима молоді, яка тільки прагне: напитися, «потрахатися», нюхнути чогось, відірватися на повну. Маючи вже за плечима дві збірки поезій ( «Цілодобово» написана у співавторстві з О. Коцаревим та Б.-О. Горобчуком) та 26 років майже не помітно, що поет намагається у своїх текстах якось дистанціюватися від процесів й середовища в якому перебував ( - ає), осмислити набутий досвід. В полоні такого рабства сучасності, коли індивідуальне мислення зливається з масою, коли індустрія розваг стає ідолом, якому повсякчас потрібно поклонятися і відносити хвалу, коли викинені за борт увесь багаж накопиченого людством досвіду нівелюється й пластикова цивілізація заполонює свідомість – залишається просто танцювати на попелі зруйнованого постмодернізмом буття. Ці процеси супроводжуються банальним римуванням, верліброзною розпущеністю рядків, слабкими поетичними тканинами, які ось-ось розійдуться по швах. Таке враження, що ейфорія, дух непомірної розважальності отримані від наркотичного сп’яніння,  дозволяють поету абияк писати тексти. Я не буду тут писати про те, що переживає і про що пише ліричний герой, бо кожен наступний рядок, вірш породжує відчуження та неприйняття такого безладно-збоченого погляду на світ й на себе.   

«Кайфологія» розчиняє двері усім гріхам й інстинктам, всьому безладу, всьому найпопсовішому та найчорнішому в єстві людини. Чи готові ви до такого при читанні поезії Павла Коробчука?

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить   спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом  «Грані-Т»,  магазином «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова"   та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ