Re: цензії

Письменник, як і кожна людина, створений на подобу Бога, тож у своїй творчості використовує чи наслідує Божі методи. Кожен роман (навіть документальний) витворюється в певному часі і на вигаданому чи реальному трьохвимірному фоні-просторі. Ось і Дара Корній розпочала свій роман від «сотворіння» часу і, забігаючи наперед, вправно володіє ним. Цей художній засіб допомагає автору тримати читача в напрузі, зберігати інтригу до останнього рядка роману. Час у романі вчиняє такі «вихиляси», що паморочиться голова, бо він може рухатися не тільки в будь-якому напрямку, але й «прокрутити» варіант «а що було б, якби...». Тож не даремно і на початку, і в кінці роману з´являється древній український Бог Чисел - Числобог. Чи не цей Бог і допоміг автору здійснити свої творчі задуми?

Творчі задуми вимагають засобів для їхнього втілення. Щоб повідати нам про КОХАННЯ, про почуття, без якого ЛГ просто не може жити, треба володіти високою майстерністю, щоби читач не тільки вірив у написане, але й емоційно переживав разом з героями книги. Ось приклад засобу, який, наче у форматі 3Д, дає змогу побачити одного з героїв роману - Владислава, Влада - чоловіка Оксани. Погляд колежанок на Влада: «...розумний, красивий, дотепний, вихований, добре упакований...» Батько Влада теж підкреслює якості сина: «...син закінчив музичну школу, хлопчина дуже обдарований, всебічно розвинений, гарно малює, пише вірші, знає три іноземні мови, перспективний науковець...» Про цю ж людину, Влада, сама Оксана говорить: «...Зіпсутий батьками, самовпевнений егоїст, дефективний бевзь, бабій...»

Можна глянути і на характеристику іншого героя роману, Сашка, - це вже характеристика від автора, яка небайдужа до свого героя, можна сказати - сама закохана в нього (хіба можуть виникнути сумніви в цьому): «...начитаний, вродливий, розумний, освічений, неодружений, бездітний, галантний...» Тут ціла низка епітетів - і перед нами словопортрет людини.

Влучні метафори, використані автором, поетизують текст: «...Сіяв дрібний дощик, під ногами хлюпала слізно змокла каша...», або «...зуби перестали дріботіти в гуцульському ритмі...» А хіба ж не сподобається вам ось такий «парубок»: «...У двері міста стукав гарячий парубок Червень...»

Філософські життєві роздуми-тези і в попередньому романі Дари Корній «Гонихмарник», і в цьому романі зворушують, підкреслюють глибинність тексту. «Компроміси, ті кляті компроміси. Надто часто ти йдеш на них. З начальством, родичами, з колегами на роботі, врешті - з совістю...» - хіба, заглянувши «в себе», ми не знаходимо оцих клятих «компромісів». Ще одна цитата: «...Жалість інколи перетворює нас на рабів і змушує йти на самопожертви. Але чи може жалість перетворитися на щось більше?» Тут можна тільки розвести руками на знак згоди з автором.

В романі «Тому, що ти є» значна кількість героїв, з якими читач ознайомиться, читаючи книгу, але варто звернути увагу на особливого героя, справжнього героя... чотирилапого друга. Вірніше - їх два, але умовно їм можна дати одне ім´я - Сірко-Кудлай. Цей герой не тільки двічі рятує Оксану, а ще й такий друг, який вміє зрозуміти головне, якому можна повідати найпотаємніше, найзначиміше, яке Сашко ще й сам не може втілити в слова, яке існує на рівні почуття. Кого ж нагадує Сашко?

« ...До безтями закоханого? Ні, не так - не закоханого, бо той стан закоханого часто-густо минає, а щось майже космічне, коли від першого погляду на неї розумієш - вона для тебе ВСЕ. І варто жити тільки тому, що вона Є». В цій цитаті - основна формула роману, його квінтесенція.

Продовжуючи тему чотирилапого друга... Це сцена, коли Сашко прийшов до могили Оксани: «...Сірко теж прийшов попрощатися з Оксаною. Сашко нахилився, обійняв собаку за шию, притулив до себе і нарешті заплакав.» Врешті-решт, той самий Сірко привів Сашка до Числобога, якому підвладний часовий відлік, якому до снаги навіть повернення читача в можливе майбутнє через зміну минулого.

Про мовне багатство роману можна говорити і говорити, говорити в захопленні. Проте подивимося тільки на два слова. Перше - «чубратися» - найвірогідніше діалектичне, витворене від слова «чуб» (порівняймо «чубитися»), але в контексті про хмари синонімізується, мабуть, із «вичісуватися»: «...в ряботинні лапатого білого пір´я лебедиків-хмар, які чубраються після купелю в небесному чорному ставку...» (ще один приклад метафори). Друге слово (вчитайтеся): «...супертехніка на кухні, порохотяг останньої марки...». Оцей всмоктувач пилюки-пиляки ПОРОХОТЯГ побудований за правилами української мови і, незалежно від того - чи запозичене воно у когось, чи автор вигадала його сама, але це слово має право на життя.

Насамкінець - про назви розділів, частин роману і всього роману: Дара Корній так опоетизувала їх, що вони органічно доповнюють текст, а при перегляді цих назв - коротко нагадують про головне в змісті. Перегляньмо хоча б маленький перелік: «Час», «Єдина», «Горобчик», «Майдан», «Ангел у білому», «Дивна» та інші.

І ще - порада читачам, які мають чутливо-вразливі душі, - приготуйте хустинки і не дивуйтеся, якщо під час читання текст роману раптом затуманиться...