Я також був мало знайомий із його перекладацькою манерою: книжка Вольфґанґа Шивельбуша «Смаки раю» - от і все, що встиг прочитати. Десь у мене там лежить його переклад роману Франца Кафки «Зниклий безвісти», але до нього ще не дійшла черга.

- Всі рецензії на мого Шивельбуша, які мені досі доводилось читати, - сказав Прохасько, - це, швидше, відгуки. Вони просто коротко або довго викладали зміст книжки і додавали туди свої особисті враження. Лише дехто помітив, та й то - як прикру обставину, наявність деякої кількості діялектних слів та зворотів. Один з рецензентів взагалі зауважив, що вони - зайві та утруднюють розуміння. І жоден навіть не зробив спроби подумати, навіщо я це роблю!

- Здогадуюсь! - відповів я Юрку. - Їм все ж таки варто було зважати на тему книжки Шивельбуша - genußmittel (засоби насолоди, задоволення). Коли йдеться про речі явно зайві, додаткові, такі як прянощі, збудники та дурмани, що є менш з тим невід´ємною частиною нашого раціону, то найближчими їх відповідниками у мові будуть саме слова діялектні. Вони є певною приправою до тексту і створюють йому особливий присмак.

Прохасько посміхнувся та потер шкіряний бік своєї валізи. Здається, він не збирався розкривати мені цю загадку.

- У книжці йдеться про прянощі, каву, шоколад, чай, тютюн, пиво, горілку і навіть опій, - сказав я. - Всі ці речовини, окрім хіба що останньої, дуже добре знайомі сучасній людині на смак. Але Шивельбуш не просто розповідає про їх появу в європейській культурі, а дає докладний аналіз наслідків їх застосування. Мене особисто шокували деякі цитати, наприклад, із класика лівої ідеології Карла Каутського. «Без корчми, - писав він, - для німецького пролетаріяту немає не те що товариського, але й політичного життя». Зі слів не лише Каутського, але й Фрідріха Енгельса випливає, що класова боротьба напряму залежить від напоїв, які вживають робітники. Так пиво та вино зве їх до організованого спротиву, а горілка навпаки - розслаблює та змушує йти на компроміси із реакціонними силами. Цей взаємозв´язок наштовхнув мене на досить несподівані аналогії із сучасністю!

- На які ж, цікаво було б дізнатися? - спитав Прохасько, чухаючи своїй валізі теплу та м´яку спинку.

- Ну, наприклад, до яких напоїв ближче особа Віктора Януковича? Якщо він реакціонер, а на те вказує його неприязне ставлення до Помаранчевої революції, то, виходячи з логіки Каутського, йому ближче міцні напої типу горілки, чи не так?

- Я цього не казав, - відповів мені Прохасько. Хоча, може, він нічого й не відповідав, а просто знов посміхнувся? Важко сказати: іноді мені здавалося, що найбільшу увагу він приділяє не моїм міркуванням, а обіцянкам, які випромінювала його валіза.

- Те саме ми можемо сказати і про весь кабінет міністрів на чолі із Миколою Яновичем Азаровим, - продовжив я аналогію. - З іншого боку політики опозиційного табору, такі як Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок та інші, мали би бути схильними до вживання пива та вина. І це ще не все! В іншій главі «Смаків раю» я знайшов вельми цікаве місце, де йшлося про уподобання літераторів. Так от, за спостереженнями Шивельбуша, Ґете був більше схильний до вживання шоколаду, у той час як Бальзак ненаситно поглинав каву. Причому залежність тут прослідковується досить чітка: шоколад - це напій аристократичний, його п´ють люди, що не звикли рахувати гроші, натомість кава є ознакою схильності до тяжкої праці за умов конкуренції та ринкової економіки. Які ж ми можемо тут провести аналогії із сучасністю? Більшість українських письменників не є активними учасниками літературного ринку, тому їх сміливо можна записувати до прихильників шоколаду. А от, скажімо, Оксана Забужко, остання книжка якої непогано розходиться у книгарні, явна кавоманка!

- Як ви сказали? - посміхнувся Прохасько й поклацав замочками своєї валізи.

- Кавоманка. Я мав на увазі, що пані Оксана жлуктить каву цілими відрами, і саме цим пояснюється її шалена працездатність. Навіть читання її пухлого роману потребує неабияких зусиль, а уявіть собі, що за титанічна наполегливість рухала нею під час його створення! Тут явно не обійшлося без кави, а можливо, і деяких інших збудників. Гадаєте, вона не вживає опій?

- Я не знайомий із нею так близько, але думаю, що ні, - відповів мені Прохасько.

- Опій у наші часи важко дістати, - погодився я. - Ну, не те щоб важко, але це пов´язано із певними труднощами кримінального характеру.  Але ж вчитаймося у твір Шивельбуша! Це мало для кого новина, та Де Квінсі, Колридж, По, Бодлєр, Нерваль, Теофіл Готьє - всі вони вживали і опій, і гашиш. Чому сьогодні, коли наркотики можна купити на перерві у будь-якому київському ліцеї, ми не маємо такої шикарної плеяди майстрів пера? От скажімо, що курять на вашу думку Сергій Жадан та Юрій Андрухович?

- У вас надто багато запитань, - пожалівся Прохасько. Невідомо, навіщо він це зробив, бо питання мої не потребували ніякої відповіді: навіть якщо б його не було поруч, я питав би порожнечу. Тим часом Прохасько й далі пестив свою валізу.

- Взагалі у мене є теорія, що гучні плеяди імен були створені завдяки потужній та впливовій літературній критиці та перекладацькій традиції. Добрі письменники є у кожній літературі, але всесвітньо відомі - лише у тої, яка дбає про критику та переклади. Це ж елементарно, Ватсон! Ви зі мною згодні?

Та Прохасько більше нагадував рухомий манекен у вітрині. Я давно хотів з ним поговорити, і от така нагода випала, але розмова явно не клеїлася. Раптово перекладач піднявся та без зайвих слів вийшов із кімнати, залишивши мене один на один з його валізою. Я сподіваюся, він не образився, і хочу дізнатися, що ж там таке всередині. Мабуть, її можна відкрити, але тоді він точно образиться, з іншого боку він залишив її мені свідомо. Це означає, що він хотів, аби я розкрив валізу, що я й роблю негайно та рішуче.

Ця рецензія надійшла на конкурс рецензій на переклади із німецької, який організував Німецький культурний центр Goethe-Institut в Україні