Людина не народжується раз і назавжди в той день,

коли мати народжує його на світ,

життя змушує його знову і знову −

багато разів − народитися наново самому.

Габрієль Гарсія Маркес

Єдино, що потрібно для тріумфу зла,

щоб гарні люди нічого не робили.

Емонд Берк

Ставлення людини до себе, свого внутрішнього світу, своїх сподівань та переконань, що може бути вагомішим за це? Мабуть любов, чи смерть, чи нове особистісне відродження після ментального вбивства…

Несподівано для себе, перш, ніж прочитати, відкрила роман на останніх сторінках і затялася поглядом в рядки: «Збори трудового колективу проводилися нервово...». Сама якось пережила такі збори... Мою особистість ламали і переламували, причому за допомогою санкціонованої схеми, що була «відредагована» людиною Системи.

Системи, про яку пише на сторінках роману Анатолій Власюк.

Людина і співвідношення в його житті свідомості і несвідомого… Інтуїція як парадигма виживання в структурованому чужими і неохайними руками просторі. Людина і Система, яка протидіє всьому позитивному... Протистояння Особистості і Хама... Це основні парадигмальні лінії роману.

Тут варто сказати кілька слів про сучасних соціальних хамів, які, штовхаючись ліктями, завжди першими заскакували в соціальні ліфти при будь-яких умовах і правлячих елітах. Діючи завжди за принципом, не «їм можна, а іншим не можна», а «можна тільки їм», ці людці намагалися диктувати свою волю, забуваючи про людську подобу. Якщо хтось думає, що з такими людцями можна було боротися інтелігентними правильними засобами, − то він глибоко помиляється. Ще Довлатов писав, що вони пролонговано злопам´ятні і не ледачі. Не лякаються зростаючих зусиль своєї підлості і ніколи не капітулюють перед наполегливістю, бо самі супер настирливі і не ледащі на підлість. Їм вистачає і працездатності, і нахабства, і хамства, і впевненості в тому, що справжня людяність не з кулаками, а з обличчям інтелігента. Їх це влаштовує. І це трощить багатьох їхніх опонентів, які не зрозуміли «теми хазяїна» чи не вписалися у Систему, або пручалися тому несправедливому, що відбувається.

Із задоволенням відзначила для себе, що Анатолій Власюк не просто розкрив у своєму романі цей ефект − ефект не ледащої і продуктивної наволочі, а й показав читачам, що з цим явищем, у якому захлинулася новітня Україна, можна боротися. Тому варто констатувати, що в романі зберігається і розвивається головна традиція сучасної вітчизняної літератури − традиція людяності.

На мій смак, доказовими є філософсько-емпіричні міркування автора про те, що у кожної людини в житті своя місія, яка дана нам Всевишнім. І що для людини думаючої так важливо «намацати» цю задачу, не втратити час життя для другорядних речей... Важливо прислухатися до себе, свого внутрішнього «Я», не метушиться і не поспішати в житті, щоб знайти час для речей, які ви повинні зробити.

Читала книгу і думала про нормативність поведінки, яка в сучасному світі стала чимось мало відчутним, вихолощеним... Ми, люди, що живемо тут і тепер, покірно приймаємо нав´язане нам божевілля, яке Каста Самопризначених Хамів видає за норму і при цьому безсоромно прищеплює нам толерантність до жахливих і майже божевільних речей, які не пройшли б перевірку Євангелієм.

У мене іноді складається враження, що деякі люди, паразитуючі на нашій терплячій землі, думають, що схопили Його Самого за бороду і можуть одним дзвінком із золотого мобільного телефону вирішити всі необхідні питання. Ось тільки питання совісті їх ніколи не турбує. У крижаній воді свого егоїстичного розрахунку ці особи вихолощують загальнолюдські поняття добра і зла, моралі і моральності, справедливості й принциповості, заробленого і нажитого... А ми лише розчаровуємося в мирському, шукаємо сенс життя, не розуміючи, чому зло рулить і рулить широкими і безперешкодними шляхами нашої свідомості, лише підтверджуючи Данте: «...земне життя пройшовши наполовину, я опинився в похмурому лісі...»

Не думаю, що варто сперечатися з аксіомою, що людині дано контролювати тільки те, що вона усвідомлює. Ось і питання, яке підіймає автор у своєму романі, «прасує» душу і не дає спокійно читати рваний − в своїй упертості бути таким − текст. Пам’ятаєте, як Улісс потрапляв на різні острови в своїй подорожі? Так і читач роману на кожній сторінці потрапляє на різні «острови» життя, пізнаючи світ і людей. Автор спеціально вдається до прийому автоматичного письма, який за допомогою вільних асоціацій заводить нас у світ несвідомого і змушує відганяти будь-кого, хто посміє порушити самотність у момент читання роману. Авторська оповідальна стратегія − без стратегій, заводить нас в невідоме, коли, поглинаючи текст, хочеться повернутися додому, до свого ментального «Я», оскільки шлях, пройдений головним героєм в його свідомому виборі і несвідомих тенденціях, дуже небезпечний.

Автору вдалося практично неможливе: на сторінках роману, в розповіді від імені головного героя, він послабив вічне протиріччя між свідомістю та несвідомим, що значною мірою структурувало сюжетну лінію у контексті розкриття значення інтуїції та прогностичності у житті кожної людини. Адже дуже багато людей вирішують свої проблеми, призводячи в дію напругу волі, яка викликається острахом. Автор дає нам альтернативу подібному стилю дієвого життя: його герой залучає не страх, а свою інтуїцію, знаючи і вірячи, що справжнє завжди прийде.

Головний герой знає, що його підсвідомість, стимулює інтуїцію і є найщирішим його помічником, сховищем пам’яті і аналітиком. Він звертається до своєї підсвідомості в найскладніших ситуаціях і шукає допомоги у своєї інтуїції в безвиході… Головний герой роману переконаний в правдивості своїх думок і помислів, тому підсвідомість працює разом з ним для здійснення його головної життєвої мети − свободи та руйнування особистісної клітки, в яку кожну людину намагається загнати Система, побудована Хамами.

Це страшно: уявити себе на місці головного героя і запитати, а як вчинив би ти? Як тримався в такій ситуації? Чи не вмер від ляку, ховаючись у схроні під ліжком від скажених служивих осіб? Я розумію, якщо людина пережила подібне наяву, а не уві сні, вона вільна від тих страхів, які блокують розуміння завдань, поставлених самим Життям.

Автор говорить нам, читачам: завжди сплачуєте за своїми рахунками... І ніколи не забувайте, що завжди є відповідь і гідне рішення будь-якої життєвої проблеми... І ми, читачі, йому за цей урок вдячні. Адже «…часто ми боремося з цвіллю замість того, щоб боротися з вогкістю» (Михайло Жванецький).