В українському перекладі з’явилась остання книжка контраверсійного історика-публіциста Віктора Суворова «Облом». Вона розповідає про те, як одинн з ідолів радянського військового іконостасу, маршал Георгій Жуков, хотів скинути з кремлівського Олімпу Микиту Хрущова.

Колись радянський розвідник-перебіжчик Віктор Суворов (справжнє ім’я – Володимир Різун, він сам наполягає на написанні «Рєзун») прославився концепцією, яку висунув у своїх перших книжках. Відповідно до неї, СРСР мав першим напасти на нацистську Німеччину, але трішечки спізнився. Ідея була сенсаційна. Навколо неї вибухнули суперечки як серед публіцистів, так і серед професійних істориків. Суворову багато чого закидали, звинувачували в багатьох, зокрема й фактичних неточностях, але підвалини концепції, за великим рахунком, зруйнувати не вдалося.

Нинішня книжка Суворова, звісно, не претендує на подібну сенсаційність і скандальність. Вона, зрештою, стосується значно менш яскравого історичного періоду, якому приділяють менше уваги. Але насправді це тільки плюс для книги. Адже про хрущовську добу життя СРСР ми знаємо відверто небагато: у часи «застою» Хрущов вважався «волюнтаристом», а відтак інформацію, пов’язану з ним, намагалися не афішувати й оминати, пізніше ж уся увага сконцентрувалася на двадцятих, тридцятих, сорокових... Нарешті маємо добру нагоду почитати й про цей час.

Сюжет «Облому» досить простий. Спочатку маршал Жуков рятує Хрущова від змови «старих сталінських кадрів» і майже неминучої відставки. Завдяки цьому він помітно утверджується у владних коридорах, а Хрущов перетворюється на залежну від нього фігуру. Але потім, у вирішальний момент, Жуков не виявляє належної в таких випадках обережності й витримки, а навпаки, йде до влади гучно, так, ніби він уже переміг – і така поведінка дає новий шанс Микиті Сергійовичу, котрий був далеко не таким простим і дурним, як декому здавалося...

На цей «скелет» старої, як світ, історії боротьби за владу Віктор Суворов нанизав дуже багато пізнавальних історій. Скажімо, історію придушення Угорщини радянськими військами у 1956 році. СРСР переговорами задурював голови керівникам Угорщини, виправдовував свою інтервенцію зверненнями «трудових мас» угорців, а через коридор безпеки, яким пообіцяв вивести свої війська з країни, насправді лише завів нові сили. Тобто – must read для українців зразка 2014 року!

Є тут також пізнавальні розповіді про ядерні випробування, про гонку озброєнь, про особливості неформальних стосунків у вищих ешелонах радянського режиму та в керівництві армії, інші подробиці, про які рідко де прочитаєш. Є й укотре викладена одна з головних ідей Віктора Суворова, що «проходить червоною ниткою» через усі його книжки: СРСР мусив вести агресивну політику, прагнути завоювати весь світ з об’єктивної причини – тільки так можна було добитися, щоб мешканцям «соціалістичного раю» ні з чим було би порівнювати своє життя, інакше над державою бандитів і грабіжників (саме так характеризує Суворов СРСР) постійно висіла загроза бунту і краху.

Віктор Суворов дає чимало матеріалу для роздумів, погоджуватися з ним чи не погоджуватися. Наприклад, із його оцінками Сталіна як злого генія, котрим можна навіть захоплюватися, Хрущова як послідовного сталініста, котрому, проте, варто поставити пам’ятник за те, що не допустив до влади ще жахливішого Жукова тощо. Не скрізь автор унаочнює кожен свій аргумент і думку посиланнями (де-не-де навіть офіційно заявляє, що прикрасив деякі діалоги), багато де він відверто суб’єктивний. Але чого не відняти, то це веселого, жвавого і розумного стилю, а також приводів самотужки поглиблювати пізнання про ті чи інші історичні моменти – їх Суворов дарує читачам досхочу.