Певно, мало хто може бути впевнений у подальшій долі власноруч написаного історичного роману. Та ще й на тему війни. Будь-якої війни. У сьогоднішніх реаліях ця тема, м’яко кажучи, набила оскому.

Тому думки, що промайнули відразу, коли потрапив до рук роман, відзначений першою премією «Коронації слова», мали надто скептичні обриси, щоб озвучувати їх уже після прочитання.

Тож маємо «Вільний світ» молодої письменниці Тетяни Белімової. Вже одне те, що автор – жінка, та ще й достатньо молода, викликає хвилю суперечок. Друга світова? Історична проза? Перемога в «Коронації»?

Таки так. Перемога, цілком виправдана. Хто б і що з цього приводу не захотів сказати. Чим відрізняється «Вільний світ» від десятків романів на подібну тематику? – А всім, окрім факту, що Друга світова війна дійсно була, що про неї писалося й писалося – не перечитати.

Загалом враження після ознайомлення з першою третиною книги уже не змінюється до останньої сторінки: потенціал видно неозброєним оком. Прискіпливо виписані персонажі, їх відчуття, бачення – усе вказує на те, що образи продумані й відчуті автором.

Але головне – жодної ідеалізації і возведення героїв у «ранг святих». Кожен з персонажів – цілком жива людина, зі своїми слабкими і сильними рисами характеру. На жаль, в сучасній літературі доволі часто жертвують правдивістю змалювання заради прихильності читача. У «Вільному світі» ми зустрічаємо і «милостивого німця», і матір, що пішла «на поводу у катів», щоб прогодувати дітей, і ще не одну й не дві, а цілу купу подробиць, що свідчать про реалістичність і життєву правду, яку так тонко вловила письменниця.

Але основною перевагою дітища Т. Белімової, навіть попри вищесказане щодо «воєнної» літератури, є його актуальність. Чи можна назвати випадковим збігом сьогоднішні події в Україні і вибір теми для майбутнього роману ще в 2013 році? Хто знає. Але тепер, коли «Вільний світ», вибачте за каламбур, вільно пішов у світ, до дрижаків пробирають деякі детальні описи.

Товсті генерали, що тікають від небезпеки (хай епізодично, але пам’ять чіпляється), прибічники комуністичної ідеології, що насправді були просто пияками і посіпаками (хто заперечить, що й сьогодні біди вони накликали?), картинки застиглих в молитві жінок, розгублених, змарнілих, що віра їм – остання соломинка, за яку можна вхопитися… Надто видимі, як для сучасників, описи.

Справжність і непідробність бачень комуністичних «діянь» в романі можна порівняти хіба з тією ж справжністю в творчості Софі Оксанен, яка змальовує події того ж часу в Естонії. Напевно, такими неприглядними діячів і прихильників Країни Рад мало хто встиг показати в художній літературі. Тому читачі, виховані за часів СРСР, зупиняючись на тих чи інших сторінках роману Тетяни Белімової, будуть певною мірою шоковані. Чого варте одне описання голоду! Відчувається. Не лише на психологічному, а й на фізичному рівні. І це – свідчення на користь авторки, як не крути.

Можливо, хтось заперечить, буцім, ще й не дивина – роман про події, які вже неодноразово висвітлювалися як в літературі, так і в численних історичних дослідженнях. Воно то так. Але ж письменник – не так дослідник, як знавець людських душ. А душі читачів неодмінно відгукнуться на «Вільний світ».

Можете перевірити.