Коли починаєш розмову про книгу, в якій написано про все на світі, задумуєшся, чи лишилося щось, про що в ній не написано? Можливо, десь усеред­ині цих невеличких оповідань написаний і цей відгук? Треба буде ще раз погортати, пошукати.

З’ява цієї книги – необхідна. В сенсі – вона цілковито контрастує із ситуацією в країні. До речі, про негатив, що зараз вирує країною, – ні слова. І це – добре. Але от ми й підловили авторів книги в їхній невідповідності щодо назви книги.

Ви можете не читати цих оповідань, ви можете по­ставити її на поличку й милуватися, ви можете гортати її й розглядати малюнки – вона в будь-якому разі виконає свою функцію – спонукати до усмішки.

Дивує та безпосередність і, можна сказати, нахаб­ність, з якою автори переконують читача, що книга – про все на світі. Тут тобі й лимони посеред дороги, і забута в транспорті парасолька, і торт у літаку, і щур після шин­шили, і херувими, і єдинороги. Цього вже цілком достат­ньо, щоб заявити про «всенасвітість» цієї книги.

Отож, ми маємо п’ять авторів, розкидані тематично й настроєво історії, розповіді про речі, ситуації, які за будь-яких інших обставин не могли б вийти під однією обкладинкою. Але тут обставини самі спонукають поєд­нати в книзі усіх. Тут йдеться не стільки про поєднання авторів, скільки про поєднання автора з читачами.

Але водночас – книга об’єднана багатьма спільними ознаками. Вона читається легко, стилістично написана ніби одним автором. Або групою авторів, які змовилися писати з подібними інтонаціями, барвами. Автори, ви – змовники!

Що хочу зауважити про стиль. Дивує, з якою спіль­ністю й послідовністю авторки виписують початки опові­дань, вмонтовують багато деталей, дрібничок, описують переживання, і з якою спільністю та послідовністю вони раптово обривають історії. Так, ніби ти тільки ознайо­мився, лише зручно всівся читати чергове оповідання, а тут бац – і кінець. Ох вже ця вертлявість, ця вихилястість!

Оленка Некрасова мені запам’яталася лагідністю й легкістю, Слава Світова – величчю і проникливістю, Ма­рина Братко – сумом і радістю, Віоліна Ситнік – біогра­фічністю й описами, Мирослава Кошка – проблематика­ми й плітками.

І, як не крути, переважна більшість історій зводиться до пошуку чоловіка. Тобто опіки та любові. А також - до проблем із чоловіками. Чоловік-як-рятівник. Чоловік – як пральна машинка. Чоловік – роботодавець. Чоловік – як альтер-его жінки. Чоловік – автор передмови. Книга про всіх на світі чоловіків.

Серед іншого, з цих оповідань я почерпнув, що омрі­яний чоловік має мати голос Марлона Брандо, статуру Аполлона, творчий підхід до побачень, начитаність, фі­нансове забезпечення. Воістину, пізнавальна книга!

Відповідно – тексти вийшли всуціль дівочими. З та­кими, на перший погляд, чисто жіночими проблемами – Марго влаштовує погоню за здоровим кольором облич­чя та розкішним волоссям, Іринка вичікує симпатичних старшокласників на танцях тощо. Книга про мрії, книга про зітхання.

Милі дрібнички додають оповіданням особливого шарму. Хлопчаче письмо не могло би бути таким шар­муватим. Книга бадьорить, як ранкова кава, змінює на­строї, як бразильський серіал, шепоче таємниці на вухо, ніби давня хитра подруга, розважає, як вірний пес.

Я би радив заглибитися в цю книгу. У ній є дійсно більше, ніж закладено у самій назві.