Фантастика завжди була одним з найпопулярніших жанрів в літературі.  Твори цієї тематики різноманітні. Одним з під-жанрів фантастики, що базується на пост-міфілогічній свідомості та емоційному, інтуїтивному і часто ірраціональному сприйнятті світу є містика, яка описує незвичні події, а в сюжеті часто зустрічається щось непояснене, потойбічне та загадкове.

Саме в цьому жанрі й працює молода харківська письменниця Алекс Дігель, роман якої цього року опублікувало видавництво «DISCURSUS» під назвою «У місячному сяйві».

Події роману відбуваються в сучасному Харкові. Головна героїня Зоя Винник, двадцятисемирічна консультант-продавець з магазину, що торгує одягом, дивиться серіал «Менталіст», слухає Френка Сінатру, чудово розбирається в поезії та напам’ять цитує Олександра Олеся та Йозефа фон Ейхендорфа. Вона є надзвичайно добрим побутовим психологом, який може вислухати співрозмовника та допомогти йому не тільки словом, а й ділом. Молода дівчина не обділена вродою та незважаючи на незакінчену вищу освіту володіє іноземними мовами і успішно займається волонтерською діяльністю, щоб допомагати важко хворим.  Саме вона, сама того не підозрюючи, опиняється в центрі незвичних подій, що відбуваються в місті.

Героїню роману, що має нелегку долю та глибоку психологічну травму з дитинства, переслідує демон Деметр, що прагне помсти, нею цікавиться серійний убивця. І вона змушена протистояти вороже настроєному оточенню та шукати способи подолати не тільки зовнішні перешкоди, а й боротися з власними страхами, що є реакцією на них.

Демон порівнює Зою з місячною богинею грецької міфології: «Ти сама, як Селена <…> Блукаєш ночами, журишся, коли день гасить зорі й нудишся за повнею». Дійсно героїня некомфортно почуває себе під сонячними променями та надає перевагу нічному способу життя. Улюбленою прикрасою з дитинства у неї був кулон з місячного каменю. Та й сама назва роману прозоро натякає на владу ночі, як темного періоду доби, та місячного сяйва над героїнею.

Внутрішній, камерний, світ героїні, що повен нечітких спогадів та підсвідомих страхів послідовно розкривається перед читачем. Трагедія пережита нею в дитинстві та жахи, що як її наслідок переслідують дівчину, змушують Зою підсвідомо повертатися до подій минувшини та втратити жагу до життя, продовжувати існувати по інерції. І єдиний спосіб їх позбутися це пригадати першопричини страху, змиритися та прийняти себе такою, як є.

Противагою темним силам ночі та потойбіччя є поляк-альбінос відомий Зої під псевдонімом Grus leucogeranus (Білий Журавель), який в романі згаданий епізодично та якому судилося відіграти в її майбутньому чи не найважливішу роль.

Як і годиться, авторка наповнила роман містичними персонажами – поруч з демонами Деметром та Анатолі існує янгол Олександрит, якому не завжди вистачає сил протистояти демонам. З іншого боку, в межах домівки демону успішно протистоїть домовик. Письменниця вважає, що домовик є істотою, більш автохтонною за янголів та демонів, яка супроводжує певний рід з покоління до покоління, а отже й сильніша на території, що перебуває під його впливом.

Цікаво, що демонічний герой Деметр здатний до рефлексій і внутрішньої еволюції. Бажаючи залякати та зламати головну героїню, він неочікувано для себе заглянув у душу дівчини. А відчувши її краще, несподівано, незважаючи на злість та ненависть, виникло не тільки бажання захистити дівчину, а й набагато глибше почуття – любов. Воно зробило демона вигнанцем в світі темряви та не наблизило його до світлого боку. Ставши вигнанцем обох світів, він не полишає надії бути разом з героїнею, якщо не в цьому житті, то хоча б в іншому.

Надзвичайну симпатію викликає родина Зої: рідний брат Олександр – елегантний слідчий з загостреним почуттям справедливості, що безперестанку хвилюється за долю своїх молодших сестер, Яна, з якою Зоя є двійнятами, абсолютно не схожа на свою спокійну сестру,  енергійна та творча і їх батьки, які пронесли через все життя кохання одне до одного та надзвичайно люблять своїх, вже таких дорослих, дітей.

Поняття родинної підтримки, дружби, взаємодопомоги та вірності червоною ниткою пронизують твір. Саме дружня підтримка близьких дозволяє врятувати не тільки головну героїню, а й її подругу Наталю, що теж попала під темний вплив потойбічних сил.

Внутрішній світ героїв розкривається, як через саморефлексії, так і вербально через діалоги, якими роман насичений. Зоя письменниці вдалась живою, хоча й деколи занадто емоційною, і читач має змогу зрозуміти її переживання та вчинки. Решта героїв роману описані простіше, увага на них особливо не акцентується, відповідно головна героїня завжди знаходиться в фокусі, а інші персонажі стають другорядними. Історія Деметра, особливо зважаючи на його древній вік та демонічний досвід, розкрита не повністю та залишає певну загадковість.

Сюжетна лінія, що розвивається повільно, без надлишкової експресії, відкриває перед читачем всі таємниці поступово.  Інтрига зберігається до кінця роману і, незважаючи на деяку нестандартність, він читається захопливо.

Твір написаний простою та приємною для читання мовою. Відсутність складних роздумів чи глибокого підтексту, які так полюбляють інтелектуали, повністю компенсується щирою емоційністю.

 Роман, в першу чергу, є твором в якому добро долає зло, а світло – темряву. Він орієнтований, в основному, на молодого читача та, безперечно, зацікавить і зрілого поціновувача жанру, який готовий відкривати для себе нових авторів.

Роман «У місячному сяйві» без сумніву заслуговує позитивного сприйняття читацькою  аудиторією, що полюбляє містику та фентезі. А дещо детективний сюжет тільки розширює коло потенційного читача. Загалом є втішно, що в сучасному українському літературному просторі з’являються гідні конкуренти Енн Райс та Стефені Маєр, які плідно працюють в жанрі містичної драми та в творах яких добро здатне перемогти зло. В наш, такий нелегкий, час потрібно підтримувати в це віру.