Чесно кажучи, не люблю я українських політиків, бо більшості з них не вистачає шляхетності, освіченості й патріотизму, притаманних, наприклад, колишньому президенту Чехословаччини, а потім Чехії, всесвітньо відомому драматургові, правозахисникові Вацлаву Гавелу.

Хоча є все-таки винятки. Це – Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл та Слава Стецько. Справжні патріоти України, які присвятили життя боротьбі за Незалежність Української держави. Це – ті Прометеї, які осяяли вогнем правди і незламної віри в Перемогу наші душі.

Тому такий інтерес викликала у мене щойно видана книжка відомої української письменниці, а тепер уже й художниці Анни Багряної про життя видатної українки Слави Стецько.

Власне, я читаю все, що пише Анна, і її малюнки мені подобаються. Але ця книжка – особлива. Адже написана про справді героїчну жінку, життя якої – приклад для наступних поколінь громадян України. Тож недаремно цю щиру, проникливу і таку цікаву повість для дітей молодшого та середнього шкільного віку видано за підтримки Конгресу українських Націоналістів та Всеукраїнського благодійного фонду «Соборність».

Звісно, книжку із задоволенням читатимуть люди будь-якого віку, та важливо, що вона неодмінно сподобається дітям. Бо створена талановитою і небайдужою людиною. Власне, писати для дітей – значно складніше, ніж для дорослих. Адже малеча одразу ж відчуває фальш і пиху, дітлахи нудяться від зарозумілих повчань і банальної дидактики. І навпаки їм дуже цікаво, коли автор спілкується з ними на рівних, не принижує, а майстерно й зворушливо розповідає про те, що їх дійсно вабить. Коли автор розуміє дітей, вони охоче впускають його у свій дивовижний світ, втрачений дорослими.

У цій книзі розповідається історія простої української дівчини Ґені з маленького села на Тернопільщині. Дівчинки, яка мала допитливий, гострий розум, заповзятість до навчання, невтомну винахідливість, а також – гаряче серце, сповнене великої любові до рідної України, розшматованої на той час між різними державами. Горда українка зростала і разом із нею зростало її прагнення визволити свою землю від загарбників. Маленька Ґеня виросла і стала видатною політичною діячкою ХХ століття, захисницею інтересів України у світі, лідером ОУН Славою Стецько.

Ось невеличкий, але такий красномовний уривок із книжки – розділ «Я – українка!»:

«Коли Анна-Євгенія (Слава Стецько – С. Д.) вже навчалася у старших класах, довідалася, що в гімназії запровадили курси військової підготовки – для хлопців і дівчат, які мріють навчитися володіти зброєю. Їй теж закортіло записатися на ті курси. Але вчителька сказала, що на військову підготовку дозволено ходити тільки дітям-полякам.

– Якщо хтось із греко-католиків почувається поляком, то також може відвідувати ці заняття. Інакше це суворо заборонено. Отже, подумай добре, ким ти почуваєшся. Завтра прийдеш і скажеш мені, – додала пані Равська (вчителька у польській гімназії – С. Д.) .  

Цілу ніч дівчина не могла заснути.

«Як так може бути? – гнівно міркувала. – Якщо я відчуваю себе українкою, а не полькою, то не маю права чогось навчатися. Чому так у світі склалося, що одні народи гноблять інші? Чому люди не можуть жити між собою у злагоді й рівному братерстві?»

Знову згадала про те, як поляки били її односельців і палили українські книжки. Згадала й свого брата Михайла, який ще зовсім недавно навчався у Варшавській військовій академії. Поляки посадили його до в’язниці за те, що він був членом Організації Українських Націоналістів.

«Яка несправедливість, яке приниження людської гідності!» – продовжувала обурюватися Ґеня.

Вранці наступного дня вона вирушила до вчительської кімнати. Була впевнена в тому, що все чинить правильно. Та все ж таки, чим ближче підходила до дверей, тим дужче калатало від страху її серце.

Постукала й обережно зазирнула до вчительської. Побачила, що там також сидить професор Ратушняк, гімназійний викладач німецької мови, старий і поважний чоловік. Польські вчителі його дещо побоювалися, адже він колись воював у загоні Січових Стрільців.

Коли пані Равська побачила свою ученицю, підвелася і вийшла їй назустріч:

– Я тебе слухаю, Ромо.

– Хочу вам сказати, що не почуваюся полькою. Я – українка! – схвильовано випалили з порогу.

Ці слова почув і професор Ратушняк. Він одразу відклав свої папери, звівши зацікавлений погляд на дівчину. У тому його погляді прочитувалися і захват, і здивування. Але не сказав нічого, лише усміхнувся крізь довгі сиві вуса. […] Коли ж інші дівчата-українки довідалися про цей випадок, вчинили так само, як Анна-Євгенія – відмовилися від військових курсів».

Ось так – просто і гарно! Вражає й художнє оформлення цієї книжки –роботи відомого українського художника Анатолія Буртового. Ці яскраві, оригінальні малюнки чудово гармоніюють із текстом, доповнюють розповідь і напрочуд добре сприймаються юними українцями, – я нині пересвідчився в цьому, показавши нову, ошатну книжку «Ґеня» на зустрічі зі школярами у Чернігівській бібліотеці для дітей імені Олександра Довженка. Дівчатка й хлопці захоплено гортали сторінки, розглядаючи незвичайні, дотепні, дуже талановиті ілюстрації. І тут же захотіли прочитати повість!

На жаль, і тепер над нашою любою Україною нависла ворожа загроза. Російські окупанти, які поводяться гірше, ніж фашисти, хижо плюндрують українські землі, жорстоко вбиваючи мирних громадян. Тому всі ми повинні бути готовими захищати свою Вітчизну. І дітей наших виховувати в любові та повазі до Батьківщини. Тому, на мою думку, чудова, дуже важлива книжка Анни Багряної має бути в кожній українській родині.

«Усіх нас може об’єднати лише одне – любов до України», – таким був духовний заповіт пані Слави Стецько – надзвичайно працьовитої і сильної духом особистості, чуйної і лагідної жінки, інтелігентного, мудрого й дійсно принципового політика, великої Українки.