Свою повість сам автор характеризує так: «місцями трохи фантастична» і водночас «дуже правдива». Чи можливе таке? Ще й як! Бо ви подивіться на наших дітей! Це ж свята правда, що їхнім дивовижним мріям навіть можуть позаздрити, кусаючи лікті під час «кризи жанру», маститі письменники-фантасти. Більше того  - у внутрішньому світі дитини подібні фантазії виконують своєрідну роль вічного двигуна, який живить непосид-фантазерів бурхливою енергією для довгої-довгої низки витівок, забав і захоплюючих пригод.      

Мрії у підлітків бувають здебільшого фантастичні: про мандрівки машиною часу у минуле чи майбутнє або подорож зорельотом до інших віддалених галактик і планет. А іноді вони переймаються більш «приземленими» клопотами: приміром, головні герої цієї книги якось загорілися бажанням подбати про підходящий символ для свого степового села. Оскільки варіанти із похилою сінажною баштою, ластівкою та кам’яною половецькою бабою відпали, вони почали метикувати і увімкнули різнобарвну фантазію на повну потужність. А тим часом і саме життя подарувало чудову можливість зустрітися із триголовим дивовиськом, подібного якому вони ще вчора хотіли спеціально вигадати.

Причому отой «безіменозавр», «брехозавр», «ойкозавр» та «ставкозавр», попри свою дивовижність і навіть те, що його іменем названо веселу книгу, не є головним героєм розповіді. Чудернацький триголовець, кожну із голів якого назвали першими літерами алфавіту, - це тільки своєрідний фон, на якому демонструють свої найкращі якості наймолодші мешканці села, у котрих кипучої енергії у цьому чудовому віці - хоч греблю гати. Так сталося і донедавна їхнє й без того жваве життя змінюється так, що навіть непросте протистояння із ровесниками -«краянами» тепер виглядає невинними забавками для дошкільнят. Ще вчора головні герої займалися звичайними щоденними клопотами: треба вволю пограти у футбол, відшукати і зруйнувати штаб «краян», вивісити на високій тополі штани дядька Славка, полякати заїжджих рибалок, які отаборилися на березі ставка, покуштувати ранніх кавунів на чужому баштані, допомогти батькам поратися на городі тощо. Тепер різко побільшало інших і значно важливіших проблем, бо необхідно доглядати, годувати, лікувати, будувати для нового друга «хату» - точніше, «тридірковий готель «У Стакозавра», охороняти і навіть завзято обороняти від невідомих і моторошних лиходіїв - безголовців отого кумедного, поки малого і безпорадного триголовця АБВешку(так його кличе Ойка). Дотепні, вигадливі, іноді здатні на «шкоду», відважні і по-дитячому щирі та безпосередні хлопчаки і дівчисько Жуйка – вона ж Олька, вона ж Ойка, - вже з перших сторінок стають улюбленцями читача.

До речі, про головних героїв. Автор якось зізнався: на зустрічах із малими читачами його часто питали: а чому це діючими персонажами у його попередніх пригодницьких повістях, які вподобали діти, виступають переважно хлопці?.. Письменник «виправився», запропонувавши у своїй новій повісті «АБВ» метку дівчинку – образ дуже симпатичний і привабливий, а багато влучних і кумедних висловлювань Ойки-Жуйки малі читачі тепер взагалі можуть розібрати на цитати.

Динамічний сюжет повісті дуже багатий на ситуації, де кожен із малих героїв може продемонструвати всі свої здібності, найкращі людські якості і зробити вибір між добром і злом. Події тут розвиваються так стрімко і захоплююче, що читач навряд чи здатен вгадати, як саме завершаться карколомні пригоди. Також книга читається на одному диханні не тільки із закономірним бажанням переживати всі дивовижні події, а ще й завдяки легкій, щедро здобреній гумором мові.

Відрадно, що у діалогах усіх героїв немає навіть натяку на трафарет. Навпаки – кожного із дітей чи дорослих можна легко впізнати за улюбленими й притаманними кожному словами. Мова кожного із них яскраво свідчить про характер, звички, уподобання, настрій. В цілому ж розповідь, а вона ведеться від одного із героїв(він серед «алфавітів» неспроста під літерою «З», бо має Зошит, куди всі події Записує), пересипана різноманітними активно вживаними у хлоп’ячому середовищі словами, а ще великою кількістю доречних до певних ситуацій авторських неологізмів. Вигадки далебі йому не бракує! Чого тільки варті наступні словоутворення:  хлопці – «безштабенки» (а як їх, горопах, звати, якщо «вороги» дощенту зруйнували їхній замаскований штаб?), надувна гумова камера - «Тольконосець», кеди-«всюдибіги», горище - «ставкозавросховище», «Бердинський трикутник» (неподалік тече річка Берда), «алфавітці» (загін хлопців, кожен із яких названий за певною літерою алфавіту) та багато-багато інших. 

У захоплюючих пригодах хлопчаків і триголовця-«ставкозавра» вигадка тісно переплітається із реальністю, бо повість написана виключно на місцевому матеріалі і дотепно показує будні українського степового села та його колоритних мешканців. Мабуть, малі й дорослі читачі погодяться: окремі персонажі - наприклад, дід Носенко, дядьки Причілок чи Окляк-Логічний та інші, - вихоплені із самого життя, бо зустрічаються майже у кожному сільському населеному пункті. Не вигадкою є й певний соціальний підтекст і сатиричне ставлення людей до окремих реалій – зокрема, до сучасних політиків. Приклад тому – грізна і «секретна чотиринога і дворога зброя» хлопців - забіяка цап Депутат, він же «Ь» у їхньому товаристві. «Буцається, гемонський, як оті депутати біля трибуни! – частенько бідкався його господар дід Петро. – Та й користі з нього теж – тьху!..» 

Різноманітні пригоди, які автор повісті «АБВ, або Операція «Ставкозавр» пропонує юним читачам, не тільки цікаві, захоплюючі та розважальні, але й повчальні. Адже у художній і дуже невимушеній формі згадані перипетії готують наших дітей і підлітків до реального життя, де потрібно відрізняти добро і зло, ставати на захист  слабших та брати відповідальність за всі-всі свої вчинки: гарні та інші. А ще переконують ніколи не вішати носа і не втрачати почуття гумору навіть у найважчих і, здавалося би, абсолютно безвихідних ситуаціях. Також цією веселою, доброю і теплою книжкою письменник нагадує читачам наступну серйозну істину. Так, всілякими дивами і надзвичайними можливості, що їх прийнято вбачати у літаючій тарілці, триголовому «ставкозавру» із паралельних світів чи інших фантастичних речах і проявах, тепер важкого когось здивувати. Водночас необхідно пам’ятати, що звичайні люди – ті ж юні сільські «зірвиголови» - можуть не тільки коники викидати, а здатні ще й на реальні, неабиякі позитивні і корисні вчинки, перед якими безсила навіть найбурхливіша уява і фантазія. І у цьому також неабияка цінність цієї книги.

Остання крапка у повісті, яку кортить читати і перечитувати, дуже символічна. Адже з’ясувавши, звідки до них прибув триголовий АБВ, головні герої тепер хочуть пошукати прохід до паралельного світу на дні сільського ставка. Для цього їм потрібен акваланг: аби придбати його, хлопцям десь треба відшукати гроші. «Думай! – каже Ванько. – Бо одна голова добре, а дві – краще!»  – «Ой, а три - ще кращіше! – зненацька почувся знадвору дзвінкий голос.  – Думаєте, я нічого не чула?.. Бач, куди зібралися! В паралельний світ їм закортіло. А до школи хто за вас ходитиме?..»

Діватися нікуди: хлопці знову змушені взяти до «своєї команди» Ойку - Ольку. Життя триває, і веселі пригоди продовжуються. Далі буде? Принаймні, у довоєнний час автор обіцяв написати продовження розповіді про колоритних героїв та їхні подальші пригоди. Бо, як відомо, сказавши А,Б і В, потрібно вживати й інші літери алфавіту.