Ця книжка була в мене давно, ще відколи з’явилась на полицях – відразу ж придбала. Та все не доходили руки. Спонукало взяти книжку до рук - ціла буря обговорень розчарованих читачів, котра вже тхнула, перепрошую, чимсь нездоровим. «Не може бути, цього просто не може бути, щоб ця книжка була вже аж така погана», - казала собі я.

Читаючи, спершу не могла втямити: чому ж це детектив? Хіба ж не драма? Так, книга починається з убивства... головного героя. Але потім – глибоке занурення у психіку цього героя, його внутрішній світ. І читаючи безкінечні рефлексії героя, його пошуки себе, спроби втечі від самотності (так, ця книжка - про самотність, хоч начебто поряд з ним є якісь люди – рідні, знайомі, випадкові, колишні, - але, попри все, цей чоловік лишається самотнім), словом, дедалі більше не розуміла: чому ж це все-таки не драма, чому детектив? Втім, лише коли перегорнула останню сторінку, нарешті втямила: це таки детектив. Це не є класичний детектив, до якого ми звикли. Це – внутрішній детектив, як назвав його сам автор. Бо тут сам герой розслідує своє майбутнє вбивство, хоч він про це ще не знає... І хоча на початку, ще на самому старті його занурення в депресивні стани, йому таки погрожують убивством, утім, він про це швидко забуває, бо має інші клопоти. Його по саме горло поглинули самотність, страждання, рефлексії. Він не розуміє, чому все це з ним відбувається, він пробує шукати відповіді, він борсається в хвилях життєвих негараздів, що засмоктують його дедалі глибше. І чим далі – тим усе зрозумілішим стає: він не виборсається. Він – приречений. Така його доля. Та чи Доля? Бо, здається, його смерть таки потрібна декому. Кому і навіщо? Для мене це майже очевидно, але не казатиму, аби не робити спойлеру.

Якщо надумаєте читати цю книгу – заклейте на обкладинці ім’я автора. Абстрагуйтеся від інших його книг. Забудьте, що автор ЦІЄЇ книжки написав «Століття Якова» чи «Соло для Соломії». Це – зовсім інша книжка. І книжка хороша, глибока. Вважаю, навіть переконана, що це є чудово, коли письменник здатен писати РІЗНІ книжки, створювати різні сюжети, працювати в різних жанрах. Він не зобов’язаний бути одноманітним, передбачуваним, таким, яким його хочуть бачити читачі, бути сподіваним, послідовним. Він – різний! І це прекрасно. Це і є письменницька майстерність – не бути однаковим. До того ж, не забувайте, що перше видання цієї книги було ще в 2005 році.

А тепер, за бажання, можете закидати мене каменями.