Кожного разу, як люди починають говорити про якусь країну, в уяві виникають образи. Вони різні, їх багато, але серед них завжди виділяються ті декілька, які найкраще характеризують будь-яку державу. Саме з цих образів і починається імідж країни, її реноме, візитна картка, за якою формують свою думку інші.

Процес сучасного українського державотворення – ця складна суміш корупції, обмеженої політичної волі, ситуативних союзів, особистих вигід та втрачених шансів, крихт ідеалізму і поодиноких спроб змінити хід подій. Водночас це велична волелюбність українського народу, його жертовність, любов до своєї батьківщини, готовність помирати за неї. Проте, на 25-ому році незалежності можемо сміливо констатувати, що нашій державі так і не вдалося «пробити бар’єр» іноземної довіри та зарекомендувати себе у якості самодостатнього гравця на світовій арені. І якщо 25 років ми мали безцінний ресурс, що зветься часом, то сьогодні його в нас просто не залишається. Питання стоїть доволі чітко: або Україна стане суб’єктом, або на віки залишиться об’єктом.

За два роки після революційних подій та початку російської агресії проти нашої держави, на книжкових полицях країни з’явилася книга, яку без перебільшення можна назвати дороговказом з творення сучасного іміджу України. Мова йде про працю Тетяни Водотики та Євгена Магди «Ігри відображень. Якою бачить Україну світ».

Цінність даної книги у самому її сенсі. Напевно, це найбільш ґрунтовне дослідження за останні роки щодо іміджу України. Читаючи «Ігри відображень», розумієш, що авторам вдалося не тільки опрацювати великий обсяг інформації, систематизувати та проаналізувати його, але й вийти на досить слушні висновки та поради особам, які приймають ключові державні рішення.

Проте, ця праця не тільки для політиків та експертних кіл. Легкість мови, відсутність «академічної зарозумілості», дають підстави стверджувати, що книга має усі шанси завоювати масового читача, котрий так само, як і влада, формує імідж нашої держави у світі.

Іронія, з якою автори розповідають нам свою версію проблем становлення репутації України, не пригнічує, а навпаки, збуджує уяву та спонукає не тільки до висновків, але й до дій.

Автори не ідеалізують ситуацію, не співають дифірамбів громадським та політичним діячам, розуміючи, що «головною причиною відсутності боротьби за привабливий імідж України став брак усвідомлення представників політичної еліти потреби забезпечити просування держави в навколишньому середовищі».   

В той же час, лунає і думка, що імідж країни не є виключною справою політиків чи то влади. Адже перебуваючи закордоном, кожен українець – це обличчя нашої держави. Поведінка, світогляд, вчинки, слова кожного з нас формують репутацію України. Тому імідж – справа колегіальна, багаторівнева стратегія, реалізація якої здатна забезпечити нашій країні своє місце на світовій арені.

«Ігри відображень» дають нам змогу побачити картини з історії України, отримати знання про те, що думали про наших пращурів у різні часи, зрозуміти сьогоднішнє ставлення країн світу до України (особливо відзначимо системний аналіз іміджу України у різних державах – від Росії до США, включаючи Європу, пострадянський простір, Азію, мусульманський світ).

Беззаперечним є твердження авторів, що «нові виклики також створюють нові можливості», акцентуючи увагу читача на існуючому шансі України вийти оновленою з кризи, знайти себе, рухатися вперед до тієї жаданої мети, що століттями майоріла над українськими землями в очікуванні свого часу.

Напевно, цей час вже прийшов. Історія знову стала на своє трагічне коло, випробовуючи державу та її народ. Сьогодні президент Росії цинічно та впевнено використовує історію як ще один вид зброї, аби дискредитувати Україну, зобразити її державою, що не відбулася, країною, в якій процвітає корупція, брехня, свавілля влади та зубожіння громадян. І світ схильний вірити такому реноме, адже реальні зміни приходять виключно з діями. Саме до цього і закликає книга «Ігри відображень» - не проспати чи не останній шанс творення власного іміджу, будувати державу та з гордістю передати її наступним поколінням, котрі будуть знати напевне, яке місце в цьому світі належить незалежній, європейській Україні.