Жанна Куява – молода українська письменниця, яка у своїх книгах розкриває таємниці жіночого серця. Насамперед самим жінкам. А також тим сміливим чоловікам, які наважаться зазирнути в душу жінки.

Саме загадкам і таємницям присвячений новий роман авторки «Гордієві жінки». Адже їх мають не тільки окремі люди, але й цілі родини. Та головне у книзі навіть не це. Важливіше, що невідомими можуть бути не тільки знайомі і сусіди, – кожен із нас може виявитися спадкоємцем «шафи зі скелетами». Приховані секрети сплітаються в романі в міцний клубок, підхопивши нитку з якого, героїні розплутують минуле своїх близьких і далеких родичів і врешті відкривають таємницю власного народження.

Отже, про що новий роман Жанни Куяви? Про гордієвих жінок. Справді. Усі героїні книги – дружина, донька і онучки – не лише сім’я Гордія, вони, скоріше, є його полонянками, майже його власністю. Навіть смерть діда, що сталася за кілька років до описаних подій, не звільняє сестер від кріпацтва: вони живуть так, наче старий продовжує за ними наглядати, не наважуються покинути хутір і про кожний свій вчинок розмірковують з позиції «чи схвалив би дід?». Це дуже нагадує описану Зигмундом Фройдом залежність нащадків від предків, яку смерть других лише поглиблює, бо з мертвими вже не можна домовитися, вони навічно карбуються в пам’яті і перетворюються на внутрішнього «Цензора». І лише розкриття таємниць минулого відпускає молодих жінок на волю – у майбутнє. Та задля цього їм доведеться переступити через свої страхи, розчаруватися в коханні і навіть поїхати в «заборонене» село на Волині.

А ще це книга про численні привиди, що поступово зринають на сторінках і вже не покинуть оповідь. Тут і привид самого діда Гордія, і баби Усті, і загадкової Наді, залюбленої в маки, і ще багатьох інших героїв, яких сумлінний читач має міцно тримати у пам’яті, адже всі ці роз’єднані, на перший погляд, люди врешті складуть один великий родовід.

Оповідаючи про трьох сестер, що живуть на хуторі під Києвом, авторка розгортає панораму родинної драми на чотири покоління: від гордовитої баби Катрі, яка стала причиною страждань обох дружин і трьох дочок свого сина, аж до трьох онук. Кожне покоління було змушене пережити розлуки і зради, які впливали із далекого минулого навіть на тих, хто нічого про те не знав. Власне, майже усі події роману сталися давно, тому історії розгортаються як внутрішні оповіді. Водночас саме родинні відкриття дають жінкам змогу змінити колії своїх доль. Самотні сестри, що все життя потерпали від своєї нелюбленості і відчуття сирітства, раптом виявляються втягнуті у вихор почуттів і відкриттів: мудра й терпляча Софія відмовляється бути родинною жертвою і вирішує будувати власну сім’ю за новими правилами, непосидюча Мія відшукує «своє» містечко, а Лія знаходить омріяне кохання і залишається «Мавкою» свого хутора.

У романі багато екскурсів у минуле – як описуваних сестер, так і їхніх матерів, батька і баби з дідом. «Гордієвих жінок» прикрашають численні оповіді про ті самі маки, які спочатку роз’єднали велику сім’ю, а потім звели її нащадків докупи.

Як і в інших романах Жанни Куяви, тут гармонійно поєднуються душевні переживання героїв, колорит епохи й побутові деталі. Це книга для тих, хто полюбляє занурюватися в рефлексії персонажів задля глибшого розуміння самого себе. Авторка торкається багатьох важливих питань: чому ті самі люди є такими різними для рідних і для чужих, чому кохання стає не меншим тягарем, аніж його відсутність, що породжує родинних деспотів і жертв, чи колись настане порозуміння між різними поколіннями і чи втратить колись минуле владу над майбутнім?

У романі присутня містика імен (Марія-Надія, Софія-Лія-Мія, Айдер і Айдер) і природи (маки, що були на картинах, килимах і в зошитах, вінок Варки; магія погоди на хуторі; оповіді про Світязь і Крим). У «Гордієвих жінках» багато страждань і багато любові. А втім, іноді їх годі відрізнити одне від одного.

Жанна Куява, без перебільшення, – майстер психологічної драми і несподіваних фіналів. Її книги завершуються емоційним та інформаційним сплеском. Зазвичай, саме кінець становить кульмінацію книги. Напевно, тому читачеві потрібний час усвідомити усі відкриття. І поділитися з іншими. Та найголовніше, запитати в себе «Хто Я?».