«У ковчезі часу» – так називається книжка віршів казахського поета Галимкаіра Мутанова, надрукована українською мовою в перекладі Сергія Дзюби у видавництві «Український пріоритет». Автор цієї збірки – шанована людина в Казахстані. Галимкаір Мутанов – доктор технічних наук, професор, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі (це – найбільший і найпрестижніший вуз у Казахстані). Він – автор понад 400 наукових публікацій. Член Всесвітньої Академії Мистецтв і Наук (The World Academy of Art and Science); віце-президент Національної академії наук РК; віце-президент Євразійського економічного клубу вчених; президент Національної академії наук вищої школи Казахстану. Заслужений діяч науки і техніки Республіки Казахстан. Галимкаіра Мутанова відзначено багатьма високими державними та міжнародними нагородами: Казахстану, України, Франції, Великобританії, Польщі, Російської Федерації, Португалії, Ірану, Йорданії... Почесний доктор і професор понад десяти університетів світу. Пропонуємо вашій увазі відгук Сергія Дзюби на книжку «У ковчезі часу».

Казахський поет Галимкаір Мутанов – не лише цікава та обдарована творча особистість, а й вельми оригінальний, самобутній філософ. Його вірші – проникливі, дивовижні, ненав’язливі. Це – спогади, міркування й поради мудрої та непересічної людини. Не банально суєтні, а веселково чарівні, з глибокими філософськими асоціаціями.

Прощально, тихим помахом руки,

Зі смутком залишаєш побратимів…

Ще зелен-лист буяє навкруги,

А ти кружляєш в просторі незримім.

(«Зірваний листок»)

Головний персонаж цього несподіваного вірша – листок, який зарано зірвав із дерева підступний вітрисько. Адже його друзі – ще насолоджуються життям. Та й він же – у розквіті сил. Був… І мимоволі виникають асоціації з долею людини – невпинно, непомітно пролітає твоє буття, мов один день. Бо кожне життя – трагічне: спочатку ти втрачаєш своїх близьких і приятелів, а потім хворієш і помираєш сам – вирушаєш у засвіти, в невідомість…

Жалієш нас – тобі вже не болить,

         І зовсім скоро зацілують зорі…

Чом саме ти – міцний, із верховіть,

Коли благають смерті поруч кволі?!

У віршах Галимкаіра Мутанова немає готових відповідей на питання, які тривожать кожного з нас, але вони беруть за душу своєю людяністю та сердечністю, щирістю і шляхетністю, вірою та надією, й просто спонукають переосмислити власне життя. Вірші допомагають жити і їх автору, котрий так проникливо розмірковує про любов, кохання, скорботу, пам´ять, власні радощі, болі та жалі. Ці вірші мають позитивну енергетику, вони – прості, але образні, чуттєві (поет буквально пише, мов дихає), глибоко патріотичні – на генетичному рівні, закорінені в казахські народні традиції та обряди.

То що ж нас у світі завжди вирізня?  

Століттями манить дорога, – 

Казах, який виріс на гриві коня,

Характером схожий на нього!

(«Схожість характерів»)

Як просто і як гарно та влучно! Це – ознака справжнього таланту, тому такий поет – не безнадійний. А ще мені імпонують його щирий оптимізм, віра в добро, в людей, у прийдешнє…

Один із програмних віршів Галимкаіра, який мені дуже подобається, – «Слід на піску». Ось слід, мов чиясь примхлива доля, свіжа рана, розіп’ята вмить у володіннях вітру. І навіть каміння тут – безсиле, не розпростертись йому… Отож зовсім скоро зникнуть і живі сліди на рваному піску.

Ще мить – і тихо зникнуть назавжди,

Загубляться, забудуться, мов зорі…

Та все ж вони були – хай навіть кволі,

І з’являться нові стрімкі сліди!

… Хай не збагнути: із яких джерел,

Що за скарби шукаємо затято?

Піски – довкола і міраж – як свято…

Ти – справжній, брате, вільний, мов орел!

Автор розмірковує про призначення людини, про щастя, яке можливе лише тоді, коли ти почуваєшся вільним, і твоя праця – улюблена справа твого життя.

А мені спадають на думку рядки віршів видатного українця – Григорія Сковороди. Адже головним питанням етики нашого філософа-просвітителя, письменника та педагога стало вчення про людське щастя, основою якого є «споріднена праця», що відповідає природним схильностям людини. Щастя не залежить від багатства та слави!.. Сковорода викривав духовну ницість, пиху, лінь, гноблення… Натомість вважав потрібним і важливим виховувати людину-громадянина, трудівника, здорового духом і тілом.

Про це – й вірші чудового казахського поета Галимкаіра Мутанова, який мріє про відроджений народ, про Дух його – шляхетний та високий.

Гарцює табун, попри тисячі бід, –

Нестримно, разюче, без страху!

І б’ється під музику кінських копит

Проникливе серце казаха.

… Коли в перегонах змагається світ,

Характер сини успадкують, –

Жаданий полине враз цокіт копит,

І хай лиш тримається збруя!

(«Схожість характерів»)

І хай ніколи не змаліють рідні степові простори!

У віршах Г. Мутанова вражають глибокі філософські асоціації, тонкий ліризм, чуйність та проникливість, велика любов до Батьківщини і прекрасне кохання й повага до Жінки. Тому його охоче перекладають та видають за кордоном. Чудові збірки віршів відомого казахського поета  успішно вийшли в Туреччині (одразу дві книжки, за які його відзначено престижною медаллю Махтумкулі), Азербайджані, Росії... У популярному журналі «XUDAFӘRIN» опубліковані гарні переклади перською мовою. Також з’явилися резонансні публікації в українських журналах «Всесвіт», «Бористен» та «Літературний Чернігів», у канадському часописі «Порт-Фоліо»… Нещодавно Галимкаір Мутанов нагороджений і Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» в Україні. А тепер із його чарівною творчістю мають змогу ознайомитися й шанувальники поезії в нашій державі, відкривши для себе справді цікавого, непересічного Поета!