Пишуться дисертації, відпрацьовуються мільйонні гранти, не пасе задніх також література. Наприклад, так само мільйонного накладу сягнуло видання дебютного роману молодої американської письменниці Еллен Марі Вайсман «Сливове дерево».

Загалом сливи, як знати, у Німеччині, про яку мова в романі, ростуть не дуже. Разом із фігою, персиком чи тутом це загалом більш південніша культура, але у даному випадку слива символізує дім, яким для юного Ісаака так і не стала ворожа Німеччина. Ну, і трансформація тієї самої, згаданої вище «історичної пам’яті» «Слава – слива, - писав з цього приводу Борис Слуцький. – Сперва зеленая, после черная, после гнилая».

А згаданий, даний випадок був такий, що під час описуваних подій ця сама Німеччина була лише «для німців», решту народів і народностей відокремлювали від корінного населення тевтонського краю усіма можливими способами. «- Ви ж не захочете, щоб якийсь юдейський покидьок скористався невинністю ваших дочок, чи не так? — питаються в романі. - Ні, гере группенфюрер, - сказала мама. - Мене вповноважено видавати гессентальцям винагороду за впійманих євреїв. Вони можуть ховатися в стінах і під підлогою, точнісінько як щури, ви навіть і знати не будете, доки не стане занадто пізно».

Ну, а розпочалася історія цього великого кохання, як, власне, не менш великої війни з того, що юна німкеня Крістін почала ходити на роботу до заможної єврейської родини Бауерманів не в старому, як зазвичай, одязі, а в святковому. Немов до церкви, де б мало освятитися це кохання, якби такі шлюби були можливі. І якби не настали часи,  коли слід було «вітатися фразою: «Хайль Гітлер!», а таблички «Відчинено» у вікнах пекаря, кравця та шевця замінили на попередження «JUDEN VERBOTEN!».

Далі були роки виживань у холоді й голоді, а також порятунку від смерті під час бомбардувань союзної авіації. Та найбільше, мабуть, враження на героїню справила зустріч з вождем тодішньої Германії. «- Ви - сутність німецького народу,- сказав Гітлер. Його несвіже дихання наповнило ніздрі дівчини смородом гнилої картоплі. - Я особисто запрошую вас приєднатися до програми Лебенсборна. Третій рейх не пошкодує зусиль, аби допомогти кожній арійській дівчині виконати свій обов’язок з примноження представників панівної раси. Одружуйтесь із найкращими чоловіками з СС і примножуйте славу батьківщини».

До речі, описуючи своїх героїв авторка роману не шкодує «фізіологічних» метафор в описі різного штибу «тактильних» відчуттів, і руки недругів, ворогів та й взагалі «недобрих» людей у неї зазвичай вологі, а в «хорошого» люду вони зазвичай позначені табірними номерами. «Коли до неї дійшла черга, Крістін уважно слідкувала за роботою молодої жінки. Вона не думала, що отримає номер на правий зап’ясток. Закінчивши, татуювальниця посміхнулась, і Крістін побачила, що в тої залишилося лише декілька жовтих зубів. Крістін поглянула на чорні, трохи скривавлені, цифри: «11091986».- Тримай у чистоті, щоб не потрапила інфекція,- порадила татуювальниця».

Тож їсти, пити і навіть кохатися, якщо вийде після цього взагалі дихати, наша героїня буде з вічним острахом, опускаючи очі долу, ховаючи номер на руці під рукав одежини. Адже сьогоднішня «тоталітарна» слава з реабілітацією включно була у той час чорною неславою, навіть серед своїх.

Хай там як, але роман цей не про славу, а про осягнення того самого, не-свого, а чужинного світу, який сімнадцятирічній Крістін відкрив її коханий Ісаак, зацікавивши не арійською ідеєю, а книжками і музикою. Саме його порятунку присвячує вона своє злиденне життя, позначене на зап’ястку вищезгаданим номером з концтабору Дахау. Тож не дивно, що в контексті сьогоднішніх досліджень не лише військової, але й цивільної історії 1940-х років цей роман перекладено вісьмома мовами і тільки у США, нагадаємо, опубліковано накладом понад мільйон примірників. 

Еллен Марі Вайсман. Сливове дерево. - Х.: Фабула, 2017. -512 с. - (Серія «Світовий бестселер»)