Сьогодні, в добу обтяжливого інформаційного анти-ренесансу, важко когось чимось здивувати… Втім, для читача цього твору можуть таки видатись дивними образи героїв, які не люблять «цього світу», тому «не проти померти»… Вони чекають на ядерний апокаліпсис, «входять у транс», стають вразливими до зомбування тощо.

Автор дає читачеві можливість самому поміркувати: наш світ насправді «марить», чи то — нісенітниця хворого мозку параноїка Ізі?

Дивно, але факт, що по смерті таких відчужених диваків, що не сприймали світ (а світ навзаєм — їх), починають дивитися інакше: їхні вчинки, вислови, жести тощо набувають якогось іншого, часом, пророцького змісту… Із їхніх випадкових фраз формуються підказки, орієнтири…

Як-от «божевільний» Ізя остерігався тих таємних, могутніх і всюдисущих, кого називав невизначено — «вони»… Чи є сенс у пошуках джерела масового зомбування, які здійснює його колишня подруга? А, може, насправді не можна легковажити щодо тих прихованих на ймення «вони»? Бо за фактом, очевидним для всіх, хто має здоровий ґлузд, є зрозумілим, що комп’ютерні мережі, ТБ з їхніми численними шоу-програмами насправді є ефективним засобом впливу на масову свідомість. Що цікаво: знаємо, а все одно користуємось і дивимось… І мало хто замислюється, а чи не забагато у нас розваг? Хоча, певно, кожний для себе має визначати сам оту пропорцію серйозного і розважального…

Здається, небагато таких, що здійснюють самоконтроль під час спілкування з іншими, застерігаючись потрапити під їхній психологічний вплив.

«Дослідниця» також мала проблеми, з якими стикаються безліч сучасних молодих жінок: один «не вписується в життя», інший — в її помешкання. Вона диференціює «захисти»: від чужих психовпливів — так, а від душевних порухів, кохання — ні.

А от вельми корисна порада для багатьох: «найкращий спосіб спекатися небажаного співрозмовника — самому стати небажаним співрозмовником».

Правдива думка: сонце (звісно, в переносному значенні)подобається не всім, бо воно висвітлює і «оголює темні кути» особистого…

Є в творі чимало іронії й теплого гумору, якому порадіють адепти «зеленого змія»: на п’яних гіпноз не впливає, «бо вся технологія гіпнозу заснована на адекватних реакціях свідомості». А от «адекватним» не позаздриш: світ «зомбованих істот» може обтяжити настільки, що захочеться втекти на… Тибет.

Відверто кажучи, по прочитанню виникло бажання знайти щось іще від цієї авторки. Шукатиму або чекатиму на нові твори.