«Поділитися любов`ю до життя» у найрізноманітніших проявах цього світлого, безмежного, надихаючого стану, що так часто дарує душі крила і крихітний промінчик надії, що спонукає йти далі, рухатися уперед, навіть тоді, коли віри у краще бракує, а до світанку, який має настати після чорнющої ночі – так далеко, іноді, здається, недосяжно… Саме заради цього об`єдналися у збірку оповідань «Ода до радості» 10 письменників із різних куточків єдиної України: від Львова до Харкова, від Луцька до Криму.

У кожному оповіданні оця любов до життя, вміння бачити радість у простих речах, явищах, спілкуванні із добрими людьми, радість творчості струменить у нестримному потоці гірської річки, легкому подиху вітерцю, п`янкому ароматі скошених кульбабок.  

Радість свободи, вільного руху, бодай на час короткотривалої відпустки, дистанціювання від життєвих проблем та негараздів…, а ще - пошук, чи вірніше повернення до самого себе – ось лейтмотив оповідання Євгена Положія «Обраний».

Які вони – справжні сімейні цінності?, як діяти, щоб повернути гармонію, тепло і затишок у свою родину?  - відповіді на всі ці важливі питання прагне знайти Ліда. Події Революції Гідності стають «лакмусом» не лише для України, але й у житті головної героїні оповідання Люко Дашвар «Лакмус».

Радість «вільного польоту», небезпеку, ризик, драматизм, однак, щасливе «приземлення», попри всі прорахунки і невдачі повною мірою відчули Стьопа та Мар`янчик – персонажі оповідання Макса Кідрука «Я полечу!». Оповідання засвідчує, що незламна віра у власні сили здатна перетворити мрію у реальність і, навіть,  проблеми зі здоров`ям не позбавляють радості творчості, якщо помічниками є справжні друзі, допитливість та винахідливість думки.

Сум, як наслідок втрати близької людини, але радість усвідомлення того, наскільки коштовним скарбом є кожна хвилина, пережита із найріднішими людьми, доки вони поруч із нами це – головні посили оповідання Лариси Денисенко «Каштанове пташеня». У своєму тексті авторка доводить, що поки ми пам`ятаємо найкращі життєві моменти спілкування з рідними, доти не втратимо отой духовний  зв`язок із тими, хто вже десь там – за обрієм Вічности…

«Шляхи сполучення» - «десяту історію з «Месопотамії»» презентує у книзі Сергій Жадан. Це оповідання про таку несподівану, але від цього – не менш бажану та пристрасну зустріч двох… та, чи до снаги їм віднайти потаємний ключ до серця, що стукотить в унісон із твоїм власним?, у такт мелодії, «наспіваної» тужливим стукотом коліс вагону, що віддаляється, залишивши на пероні надії, сподівання… чекання нової зустрічі.

Оповідання Галини Вдовиченко «Запах скошених кульбабок» - про вміння відчувати, бачити радість у звичних речах: сході сонця, радість нового дня, навіть,  якщо ти проведеш цей день у лікарняній палаті… вже завтра настане інший день, а минулого – не повернути, не змінити… радіймо дню сьогоднішньому!, живімо тут і зараз!, будьмо вдячні Всевишньому за кожну прожиту мить,  закликає нас письменниця.

Олександр Гаврош у своєму оповіданні «Жертва любові» оповідає читачеві про нелегку долю талановитого художника Петра Юхимовича, що мешкає у невеликому будиночку неподалік Одеси  разом із дружиною, не дбаючи про свій дарований Творцем талант, тому що не вірить у власні здібності. Автор показує, що всі проблеми людини криються у далекому дитинстві: вчинках, моделі поведінки, ставленні батьків до свого маленького хлопчика, який ставши дорослим чоловіком не зважується відшукати і повірити у справжність власного покликання.

Оповідання Яни Дубинянської «Остров» про те, як підтримка родини допомагає подолати страх перед невідомим майбуттям, яке чекає тебе попереду,  повірити і зробити правильний вибір на користь щасливого майбутнього на крихітному острові серед бурхливих хвиль океану.

Ірен Роздобудько в оповіданні «Місцевість» прагне проаналізувати, збагнути особливості ментальності та життєвих цінностей мешканців Донецька, зокрема, та сходу України  в цілому. Незважаючи на те, що  у тексті не згадано, про яку саме «місцевість» йдеться, на мою думку, паралелі зі східними теренами нашої держави можемо відчути дуже виразно.

В завершальному оповіданні «Дорога 1429 - 2014» Володимир Лис не лише розповідає про «Євроз`їзд у луцькому замку», а й ділиться власними враженнями журналіста після візитів до Брюселя і штаб -  квартири НАТО.  Письменник розвінчує міфи та страхи перед альянсом, аналізує співпрацю Україна – НАТО, пише про її проблеми та перспективи і про те, що альянс не був, не є і не буде ворогом жодної країни світу, що дотримується демократичних стандартів та свобод. Окрім цього, показує, що цивілізаційний європейський вибір громадян України не вдасться зупинити нікому!.

«Ода до радості» збірка про різних звичайних людей, «… які живуть, кохають, мріють, помиляються, здійснюють вчинки», але ніколи не здаються, не занепадають духом і вміють пізнавати радість у часи найважчих випробувань.