«Євреї та слов’яни. Українсько-Єврейська зустріч: культурні виміри» – це книга, що має яскраву філософську назву, але яка за своїм змістом легка для читання та розуміння. Написана науковою мовою в кращих традиціях світової історичної науки, вона дає можливість на наведених паралелях та прикладах зрозуміти життя єврейського народу на теренах України поміж інших націй в ХІХ-ХХ ст. Основну увагу приділено євреям та українцям, але також проводяться порівняння між євреями та поляками, євреями і росіянами, вірменами, німцями. Взаємодія між ними відбувалась в різних сферах: від економіки до політичної діяльності. Але визначальним для цього збірника статей буде саме спільний культурний розвиток, культурні взаємовпливи. Тобто питання мови, фольклору, архітектури, літератури, мистецтва, музики, кінематографії. Якщо детально вивчити ці сфери, з’явиться можливість оцінити причини криз, конфліктів, протистоянь між єврейським та іншими народами в недержавну епоху та зрозуміти ворожість і негативне ставлення сьогодні.

Читаючи та перечитуючи цей збірник можна постійно знаходити щось нове, невідоме, таємниче. Як про життя та діяльність цілого народу, так і про пам’ятки, загадки окремого населеного пункту, вулиці, будинки, ба навіть двері, які відкриваєш щодня. Такий калейдоскоп інформації виник через те, що в різних регіонах України культурна взаємодія мала свої особливості, а також, що євреї та етнічні українці були, кожен по-своєму, в різні часи підданими різних імперій, залежали від різних політичних режимів і панівних культур, які мали далекосяжний вплив на їхнє життя, зокрема на внутрішній культурний досвід і взаємодію з іншими народами. В результаті є можливість зрозуміти, що впливало на відносини між українцями і євреями – політика держави чи групові, національні або етнічні характеристики.

Автори збірника намагаються дати відповідь на ці заплутані питання. Так, Алті Родал зазначає, що у східноєвропейській єврейській літературі розкривається широкий спектр ставлень, у яких бракує розрізнення між членами однієї неєврейської спільноти та членами іншої, і ставлення до таких непанівних народів, як українці, як до елементу пейзажу або частини фону, на якому розгорталося суспільно-економічне життя штетлу. Відображене в літературі ставлення до неєвреїв варіювалося від ідеологічно обґрунтованого захоплення селянами як виробничою і пов’язаною з природою та землею верствою до поблажливості й страху перед неписьменним селянином, схильним до пияцтва й насильства, і перед чиновником-антисемітом. Ось, що говорить про ставлення до неєвреїв Моше Нойман з Ужгорода: «У нас на вулиці було кілька некошерних м’ясних крамниць. Я не хотів дихати їхнім смородом, тож переходив на інший бік вулиці, аби не почути запаху свинини. Але далі по вулиці на одному з будинків був хрест, отже я мав тричі сплюнути. Але я робив це, коли християни не бачили».

Останні ставилися до євреїв теж доволі оригінально. Наприклад, у фотоархіві експедицій 1912-1914 рр. очолюваних Ан-ським є окрема фотографія величного костьолу в Олиці (Волинь), де на звороті рукою Ан-ського написано: «Польський костьол в Олиці. На картині, що знаходиться у костьолі, кажуть поляки, зображений Вічний Жид; і коли приходить їхнє свято, вони видираються на верх костьолу і шмагають його <Вічного Жида> різками».

Видатний український письменник ХІХ ст. Микола Гоголь – дитя доби юдофобства, часто зображує євреїв як найбільш морально неоднозначних персонажів свого твору «Сорочинський ярмарок». Для нього небезпеки, приховані у нетрях ярмарку, існують почасти завдяки євреям, чия присутність на східноєвропейському ринку XIX ст. представляє темний бік капіталізму. Тому саме тут він зображує передбачувану спорідненість між свинями, чортами і євреями і цим демонструє моральний урок про небезпеку спритної торгівлі, в якій єврей є неодмінно негативним типажем.

Але все ж будучи недержавними та пригнобленими народами євреї та українці мали спільні світогляди, а отже формування українського та єврейського «національних» стилів в мистецтві відбувалось за близьких умов. Від початку важливою складовою був спротив утискам і переслідуванню з боку імперій та панівних націй. В українському випадку пошук оригінальності став відповіддю як на природну, так і на примусову асиміляцію. В єврейському – до цих «стимулів» додалися Смуга осілості, погроми, що викликали ще більший спротив. Згідно із світоглядом обох народів провидіння невідступно слідує за грішниками, а милість сходить на праведників. Вони представляли символічно чи метафорично, небесного покровителя як фізичного захисника народу, що боронить його у своїх розпростертих обіймах. Євреї вірили, що вони, «орлині малята», зазнають як божественного гніву, так і батьківського захисту. Саме тому це зображувалось на їхніх малюнках та в архітектурних деталях.

Традиції та прийоми мистецтва ХІХ ст. трансформувалися на початку ХХ ст. в новий напрям – авангардизм. Митці-авангардисти українського та єврейського походження зображували євреїв-вантажників, праль, рибалок й рибачок з великими ногами, барочно викривленими стовбурами тіл, з широкими обличчями, простими, як сільська місцевість. Пізніше, в 30-ті роки український режисер Олександр Довженко розглядав можливість зняти фільм на єврейську тематику.

Напад Радянського союзу на Польщу і окупація Західної України створили частині євреїв можливості для роботи та освіти, яких в них не було в польській державі. Але це викликало ще більшу неприязнь українців та поляків. Так, деякі документи зафіксували, що ненависть до євреїв була практично «єдиною точкою порозуміння між поляками й українцями…». Євреї теж негативно ставилися до всіх основних учасників боротьби за владу в Галичині. Це добре ілюструє така собі «молитва»: «1) щоби ті [совєти] собі пішли, 2) щоби він [Гітлер] не прийшов, 3) щоби ми тут залишилися; 4) щоби ті [поляки] не повернулися!».

Отже, культурне розмаїття взаємовідносин євреїв та слов’ян показує, що перші та другі мали безліч можливостей для взаємного впливу. Як конструктивного так і руйнівного. Наслідки останнього ми відчуваємо і зараз. Одним з них є антисемітизм – хвороба, яку можна викорінити ретельно продуманими «лікарськими» засобами. Книга «Євреї та слов’яни. Українсько-Єврейська зустріч: культурні виміри» – це дієва панацея для такої благородної справи.