Re: цензії

У кожного є індивідуальний світ, насичений власними мріями та думками. І коли хтось стоїть на порозі твого світу, то зчиняється не тільки протяг, а масштабний дисбаланс. Світ Світлани Кирилюк – це не закрита община, до нього може потрапити кожен, хто вміє слухати голос свого серця, тому не дуже комфортно буде тим, хто тільки пробіжиться садом поезій авторки галопом.

Світлана Кирилюк – це чернівецька письменниця, яка настільки захоплюється поезією, що саме її життя вже важко назвати буденним. Поетична збірка «Сад земних насолод» – це своєрідний чуттєво-ліричний пазл, який поетеса намагається вклинити у такий неспокійний плин життя. Сама назва збірки і її структура пов’язані з однойменним триптихом нідерландського живописця Ієроніма Босха. Ця назва робить вагомий акцент на поетиці та внутрішній побудові віршів авторки, бо вони, мов яскраві кольори на полотні, вражають та захоплюють. Кожна поезія має свою історію, яку Світлана Кирилюк так уміло і майстерно розповідає читачеві. Імпресіоністський вияв, чітка структуралізація, експресивно-емоційна наснаженість – це тільки деякі чинники, які творять тло поезій авторки.

Будь-який із віршів С. Кирилюк – це своєрідний настроєвий етюд. Тут ми зустрічаємо і мотив людського проминання, де авторка стверджує, що « часу рука занадто слабка, аби затиснути ранок в кулак» або « найдавніший слід виростає у міт» ; тут і філософські блукання долиною людських спокус, де « Зазираєш в прочинені вікна чужих порожнеч і боїшся власного ока »; і розвінчання культу наївності та інфантильності (« Кидаю під ноги дрантя мрій (ця одіж ніколи не мала пристойного вигляду!) і гола, мов заблукана в літі дитина, іду шукати теплий пісок »). Всі образи, які вдалося витворити Світлані Кирилюк не є буденно-сірими, вони вражають, і це слово, напевно, і є ключовим у сприйнятті її поезій. Гадаю, авторка мала на меті захопити зненацька свого читача, спровокувати його до осмислення та усвідомлення всіх прихованих щілин, із яких все ж таки просочується світло.

У «Саду земних насолод» дуже помітний контрастний перехід: якщо перша частина поезій насичена ніжно-пастельними та світлими тонами («Це відчуття як бажання світла або намагання лінію життя на студеній руці продовжити», «щоночі твій ангел біля постелі твоєї вклякає й перебирає твоє волосся »), то натомість інша просякнута наскрізь холодним та явним песимізмом, що є своєрідним лейтмотивом цілої збірки:

Залишилися символи слів

Мов облупані хати

У пустелю мого століття

Злітаються бузьки вмирати.

У багатьох її поезіях можна простежити провісницькі мотиви настання війни, яка поспішно і безпощадно руйнує фортеці людських доль:

Таки буде війна

І в розгойданих тінях дерев

Промайнуть тихі знаки

Й ніхто не вчитається в них

Сильні стануть вітри

І дрижатимуть хижо мости

Задивившись у небо…

Наявні у поезіях авторки і наскрізні образи-мотиви, такі, як пустеля, дерева, мурахи і взагалі природа, яка так вдало корелює із внутрішнім відчуттям ліричного героя:

Тіні мурах пропускають крізь себе час.

Це перевага природи – долати руйнацій межі

Там, де намацав долоню прозріння й відстежив

Вигасле світло, що вперто роздмухує Спас.

Кожен, хто прочитає бодай кілька поезій С. Кирилюк, погодиться, що її вірші, немов невеликий материк, який з кожного боку омивається щирістю та простотою. Тому, коли опинитесь у безмежному « саду » поезій авторки, не загубіться у лабіринтах її свідомості, бо « твоя порожнеча відлунюватиме тобі …».