В часи засилля речитативів, написаних нашвидкуруч та іменованих верлібрами, коли з поезії зникає чи не найголовніша її ознака – душа, так хочеться почути справжнє, щире слово, яке змусить замислитися над вічними питаннями людства. Відповіді на них намагається знайти Марія Слободяник, талановита поетеса з Придніпров’я. Її поезія – для читача підготовленого, спраглого та сміливого. Підготовленого – бо авторка, вихована на зразках класичної літератури, насичує свої вірші інтелектуальним змістом, нерідко створюючи алюзії на відомі, але й досі до кінця не зрозумілі нам твори:

Горять у пеклі касії і брути.

Між геніїв самі лише сальєрі,

що славу намагаються здобути.

Мені до серця тільки Аліг’єрі!

Спраглого – бо її вірші динамічні, живі, кожне слово в них виважене й точне:

Для нас віднині був би вічним Рай, та я на тебе виміняла душу.

Сміливого – бо не кожен здатний викривати недоліки суспільства і ставати в опозицію до нього:

У місті кам’яних людей

нема життя й нових ідей...

...сьогодні винесуть догану

за те, що ми не кам’яні.

Часто ці вірші – сумні, похмурі, та насправді той, хто відчує, збагне їх, зможе побачити там жагу до боротьби, прагнення поетеси бути почутою тоді, коли мистецтво остаточно намагаються знецінити. Тим більше, що Марія – професійний художник. Вона надає перевагу ілюструванню книг, тому свою першу збірку оформила власними графічними малюнками з глибоким емоційним забарвленням. Наснагою для авторки також є перекладання художніх творів з іноземних мов. Наполегливо працюючи над перекладами, Марія прагне якнайточніше передати зміст оригіналу, що потребує неабиякої майстерності та витримки. А це, зважаючи на сучасні тенденції книговидання, не може не тішити.

Для творчої особистості завжди відкриті непрості й неповторні шляхи пізнання світу. Нехай щастить тому, хто їх обирає!