Роман "Калина січена" Марії Лавренюк, означений в анотації як історія кохання, не даремно вийшов  у історичній серії "Magistra vitaе" видавництва "Навчальна книга-Богдан". З одного боку ця книжка має багато рис так званого "любовного" роману. Це суто жіночий наратив, оповідь про дорослішання і становлення юної дівчинки-підлітка Віри Калинюк та  історія її болісного і трагічного кохання. З іншого боку, цей роман - епічне історичне полотно про життя південної Волині у найлихіші і найкривавіші часи, які переживала ця земля - 1939-1949 роки. 

Достеменно, "Калина січена" не поміщається в один жанр. Коли йдеться про кохання у часи буремних історичних подій, то перше що спадає на думку - "Розвіяні вітром" Маргарет Мітчелл. І паралелі тут можна віднайти, хоч авторка торує власний шлях і не збивається на усталені та канонізовані жанрові штампи. 

Дитинство героїні тут далеко не "втрачений рай", а світ непростого життя української селянської родини у нерідній і несправедливій до них другій Речі Посполитій. Батько залишився без землі, бо продав кілька клаптиків у різних місцях, щоб купити в одному місці більше, але не зміг, бо того дня українцям польська влада заборонила купувати землю. І в місті, куди головна героїня їде з батьком провідати брата-гімназиста і купити черевички, вона вперше стикається з поліційним провокатором Гнидюком, який видає себе за друзяку її брата Семена. 

Гнидюк - головний антагоніст, фактично, -це абсолютне метафізичне зло, такий собі демон історії, що легко змінює личини і мундири і сіє довкола себе страждання і смерть. Він з´являється у різний час в різних іпостасях - польського поліційного агента, німецького поліцая, червоного партизана, боївкаря сб та агента МГБ. У цьому романі Гнидюк - непоборна обставина, десниця долі, яка супроводжує життя Віри протягом усієї оповіді. 

Світ роману Марії Лавренюк дуже достовірний та чесний і подекуди здається, що книжка писана сучасницею подій. Вояки УПА не якісь супермени чи епічні герої, а свої, рідні. Скажімо, як той хлопчина-сусід,що живе через паркан, у якого сердита баба відібрала пістолета і віддала лише,коли він помирився з братом-мельниківцем. Авторка закорінена у рідну землю, чудово знає локації, де відбуваються події роману і розмовляє тією ж соковитою і автентичною мовою південної Волині, якою говорять її персонажі.   

Головну героїню доля водить манівцями у пошуках її кохання  - синьоокого красеня-булавного, наче ображені давньогрецькі боги водили колись морями Одіссея. Щоб знайти свою любов Віра Калинюк стає медсестрою УПА на псевдо Чорнявка. Вона не сторонній свідок, а активна учасниця практично усіх важливих історичних подій, які сталися на тих теренах, від бомбардування німецькою авіацією повстанської бази до гурбівської битви куренів УПА із переважаючими в рази силами НКВД. У кадр потрапляють більшість історичних осіб того часу - від двох друзів, колишніх молодших офіцерів польської армії, сотників Крука і Хрона, котрі першими почали збройну боротьбу проти німців, до постраху Шумщини - емгебіста Якушева. 

Авторка чесна. Вона не минає та не згладжує гострих кутів та болісних тем - жорстокої взаємної українсько-польської різанини, де горять польські і українські села, кровопролитної міжуонівської усобиці між "стьопками" і "мірошниками", терору СБ ОУН.

Персонаж Марії Лавренюк - це далеко не сильна і самодостатня мітчеллівська Скарлетт, за інших обставин Віра жила б "як усі" у циклічному і монотонному колесі нехитрого селянського буття, але вир обставин крутить і шарпає Віру, наче соломинку у бурхливому вирі. Доля не  шкодує героїні. Зазнавши важкої втрати, вона намагається вижити і вберегти єдине і найдорожче, що лишилося від її кохання - дитину. А щоб вижити, їй доводиться йти на важкі та болісні компроміси із соціумом та собою.

Роман "Калина січена" - це історія життя і кохання і водночас епічне історичне полотно. Мабуть варто зауважити, що дія роману відбувається у тому ж хронотопі, що й події повісті "Чого не гоїть вогонь" Уласа Самчука і майже матеріально відчувається, як над текстом Марії Лавренюк витає дух класика, він проглядається навіть у схожості авторського стилю - плинного та споглядального, дещо "олдового" в наш час. Кажуть, що поганий той волинський автор, який не мріє написати свій роман "Волинь". Але, як на мій смак, роману Марії Ларенюк "Калина січена" для того дещо забракло багатошаровості та об´ємності, притаманної класикам - мабуть через те, що ми бачимо світ лише очима одного персонажа. 

Отже, "Калина січена" - роман про кохання на багатому, достовірному і ретельно прописаному історичному тлі, де авторка зуміла оповісти цікаву історію і щасливо уникла численних пасток жанрових штампів. Та водночас ця книжка ще одна вагома цеглинка у підмурівок літературного осмислення української історії.