Відтак прочитав рубаї, прислане на електронну пошту Ігорем Фариною (м. Шумськ):

    В живому часі думки перельоти –

     відважні свідки вічної турботи

     про нуртоплиння буднів безкінечних,

            через яке пливуть душі гризоти.

    А далі фантастика, хочете вірте, хочете – ні, але не поспішайте підсміюватися. Захотілося мені ще раз перечитати поетичну книжку Миколи Петренка «Вічний втікач» (Львів: Ліга-Прес, 2013. – 84 с.). З чого б то? Запросив до співпраці Інтернет, який поінформував: 6 листопада 1925 р. в сотенному містечку Лохвиця на Полтавщині народився наш дорогий Микола Євгенович. Випадковості здебільшого можна пояснити. Отож – до праці!..

    Якщо усе у Божих руках, то таке розуміння допомагає людині усвідомити: вона є сутністю, поєднаною з єдиним джерелом життя, залежна від нього, мусить керуватися законами співжиття з ближніми, з природою, щоб не порушувалася рівновага, стабільність навколишнього середовища –живого і немовби неживого світу; мусить жити в гармонії з духом, дарованим нам Богом, щоб накопичувати, побільшувати його.

    Вік механіки породив “механічні” думки, функціонально-спрощений світогляд. Ми живемо у вік інформації. Інформаційне поле творить живу матерію – а не навпаки. Думаю, що всі процеси у Всесвіті відбуваються автоматично (незалежно від нас). І що ж?.. У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу співпрацювати з ним, користати з Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Бог – Абсолют, згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить. В інформаційному полі Землі Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію – кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, які здатні «забруднювати» це поле інформації. Завдання духовно сильних оберігати його, а в ньому – зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре).

    Відповідно до оригінальної теоріїВолодимира Вернадського про ноосферу, так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмівна Землі, так і ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Взаємодіють – тут і пояснення згаданої події. То ж запрошую до прочитання книжки...

    Бачу, стоїть пан Микола в Лохвиці, біля пам’ятника Григорію Сковороді, який в розмислах, задивлений в обшири степу… Про щось він думає? «Чого він прагне, що навча? / ... / Іще розкриє мудрий плуг? (с. 6), а може і не «розкриє»: «Я з тим ішов у путь далеку, / Оглянувшись єдиний раз (с. 7), щоб підтвердити працею, «своїми ділами» набуту на дорозі життя мудрість. Сковорода втікав од світу – Микола Петренко дошукується сенсу життя, істини, щастя в цьому світі, який неможливо зрозуміти логікою буття мислячої людини, щоб зачепитися думкою за любов до життя, осмислити своїм дитячим розумом просту істину:

    Та однак – любов перемага

     В серці хлопця, що читає книгу! (с. 11).

    Доля не вела Миколу Петренка по второваних дорогах життя, а возила в переповнених товарняках, волочила, але не звалила, не озлобила – гартувала його. Пригадалася відповідь Андрія Содомори на питання журналіста про те, що годі плакати, треба бути злими: «Плакати справді не треба, але й цуратися нашої сльози негоже: у ній – наша душа. Якщо зло піде проти зла і переможе його, значить, воно, зло, помножить свою силу. Кому потрібна така перемога?.. Наші воїни на Сході не злі – радше завзяті (“Роздуймо, браття, вогонь завзяття”). Це – з нашої пісні: “Хто любов і мужність поєднав”; ні мужність, ні, тим паче любов, – не із сфери зла».

    Дуже виразно та об’ємно бачимо поета, його внутрішній душевний світ, переживання думаючої людини у вірші «Створили світ» («Любовь сотворяєт мір...», Григорій Сковорода). Пригадалася природність світовідчуття Блеза Паскаля, який стверджував, що людина утримується на грані двох безодень – це нескінченність Всесвіту і небуття. Його лякала тихота зоряного неба і відчуття самотності: «У світі цім чи й інші є світи?» (с. 30). Людина фізичним оком не здатна побачити речі, які поет осягає думкою душі і серця: «А я і ти – хіба не світ і світ? / О так, навік у світі цім єдині!» (с. 30). Сенс пізнання розмаїття світу, осмислення речей, які утримують нас в рівновазі, наснажують до життя і праці:

    І над усім у небі Божий знак,

     Та ще любов – без неї ми не годні (с. 30). 

     Ось що побільшує духовність поета, додає йому снаги до праці, бо ще древні поети стверджували думку: «Людина без праці – загалом не людина» (Гесіод).

    Це в кого серце вогняне.

     Приречене для слав і мук?

     Сам Бог, напевно, не збагне

     Науку щастя –

     Сіль наук (с. 74).

    З роси та води Вам, дорогий Миколо Євгеновичу! Попри всі болячки і щоденні негаразди, будьте таким життєрадісним і працьовитим, як є! Будьте!

    P. S. Микола Петренко є автором понад 100 книг: поезій, прози, гумору, публіцистики, віршівдля дітей, казок, пісенних текстів.                                                                               ___________________________

         *Євангеліє від Матвія 11:19б.