Вона потрапила до мене ще влітку. Книжка з осіннім листям на обкладинці.

Влітку все не доходили до неї руки. Аж ось настала красива золота осінь і я згадала, що ще не прочитала роман Міли Іванцової "Я тут живу".

Київський роман кілька днів читала в Київському метро дорогою на роботу і додому.  

Що здивувало? Неоднозначність характерів героїв книги, коли несподіваний "виверт" когось із них змінює вже сформовану думку про нього - від симпатії до огиди і навпаки.

Сподобався цікавий хід автора - зустріч автора з прототипами основних героїв. Доволі неочікуваний і нестандартний, що безумовно виділяє цей роман з-поміж інших.

Під словами головної героїні готова поставити свій підпис - настільки влучно і про мене: "А що мені розбиратися? У мене стабільність і гармонія. Здобуті. Вистраждані. Коли навчишся ні на кого не спиратися і почнеш отримувати від цього задоволення, то перш, ніж довіритися новоявленій "опорі", десять разів подумаєш, чи не підведе". 

Давно вже не виписую цитат із прочитаного, але ця нехай буде, як нагадування про те, на кого варто (чи не варто) обмінювати свій життєвий досвід.

Пані Міло, дуже дякую вам за книгу і за мій  цікавий тиждень в Київському метро! )))

"Я тут живу" - це роман, який варто прочитати, особливо  восени! ))) А після цього - обов´язково відвідати парк (урочище) Кинь Грусть! Вам сподобається! ))) Він прекрасний завжди - і восени, і взимку, і весною, і влітку. Приємного вам читання! ))

З повагою до автора Світлана Махно, читачка