Re: цензії

Існує безліч визначень поняття «казка». Особисто мені найближче визначення, яке дають сучасні дослідниці усної народної творчості, професори Зоряна та Мар’яна Лановик.

«Казка — це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію (в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра)»

На думку дослідників, казка є найбільш давнім жанром народної творчості, який створювали й передавали з вуст в уста.

Загальноприйнятим у сучасній українській фольклористиці є поділ казок на три групи: казки про тварин, чарівні (фантастичні) та суспільно-побутові. Окрема група – це авторські казки. От про них ми і поговоримо детальніше.

У своєму романі «По той бік пам’яті» Ксенія Циганчук використовує авторську казку про хатинку на курячих ніжках і Бабу Ягу-кістяну ногу. Спираючись на цю історію, авторка паралельно розповідає нам про пригоди п’яти молодих людей, які випадково потрапили в глухий хутір на Черкащині.

Отже, Тіна, Альона, Ігор, Вадим і Антон вирушають автівкою на відпочинок, але по дорозі машина ламається. Дівчатам і хлопцям доводиться йти до найближчого населеного пункту, щоби попросити про допомогу. Найближчим виявляється хутір Марена (назва походить від жіночого міфологічного персонажа, пов´язаного зі сезонними обрядами вмирання і воскресіння природи), де живуть переважно літні люди, а той, хто може їм допомогти, має повернутися лише за кілька днів. Отож молодь залишається ночувати в досить дивної бабці Ганни, про яку на селі ходять моторошні чутки.

Ігор – трохи полохливий, Вадим – серйозний і врівноважений, завжди шукає раціональних пояснень, любить брати на себе відповідальність, такий собі розумака. Антон – наймолодший серед усього цього товариства, безтурботний жартівник. Тіна – рішуча, зухвала, схильна виказувати емоції і приймати виклики. Альона ж більш покірна й лагідна.

Опинившись під одним дахом, друзі розмірковують про те, як згаяти час. Дівчата лягають спати, а хлопці знаходять у старої книжку з чарівними казками і починають читати її. Вадим досить добре знається на фольклорі, тому пояснює Ігореві й Антону, що чи кого символізують ті чи ті образи.

«Хатина на курячих ніжках у казці – своєрідна домовина. Вона – зв’язок між Світом живих і Світом мертвих. До речі, назва «домовина» походить від слова «дім». Дім для мерців. Колись гроби робили у вигляді таких собі хатинок, які ставили ставили на пеньки з довгим корінням, що виднілось з-під землі. Або ж робилися спеціальні пні, які теж мали ніби зовнішнє коріння. Це все нагадувало курячі лапки. Тому й називали ці домовини – на курячих ніжках».

Наші предки вірили, що мерця треба як слід відспівати, бо інакше він оживе.

«Тридесяте царство – це царство мертвих… А ще деякі народи вірили, що потрібно правильно поховати мерця, інакше він оживе. До прикладу, три дні їх треба було відспівувати, інакше вони повертаються. Також у деяких племенах після смерті когось із родини робили ляльку, в яку, на їхню думку, вселялася душа померлого».

Окрім того, авторка устами свого персонажа детально розповідає нам про давній обряд ініціації. Ті з хлопців, які пройшли його і лишились живими, отримували особливі права в суспільстві.

Вадим розповідає друзям про будиночки, які зводили в лісі і в яких жили хлопці, що пройшли обряд ініціації, до свого одруження. Невідомо, скільки юнаків одночасно могло там жити, але їм дозволялося взяти в той будиночок дівчину, що виконуватиме роль дружини.

«Така жінка не вважалася повією. Вона жила в окремому приміщенні, а в них прибирала, готувала їсти і… виконувала роль дружини для всіх чоловіків, які там мешкали. Практично вважалася їхньою тимчасовою власністю… Прибирала, прала, їсти їм готувала і сексом із ними займалася. Звісно, без примусу. Коли сама того хотіла. До неї ставилися з повагою, робили подарунки і всяке таке. Фактично звичайні були сімейні стосунки. Тільки що спала не з одним, а з усіма».

Часом дівчат у будинку було декілька, підкреслює авторка. І суспільство не засуджувало тих, хто вирішив мешкати в тому домі в лісі. Ба більше, часом батьки самі наполягали, щоби їхня донька там оселилася. Отже, наші предки в дохристиянські часи були полігамними.

Перед написанням цієї рецензії я говорила з авторкою щодо наукової обѓрунтованості того, що описано в її романі. Ксенія Циганчук використала наукову працю Володимира Яковича Проппа «Історичне коріння чарівної казки». Тож у достовірності того, що ви знайдете в романі про минуле наших предків, можете не сумніватись.

Але повернемось до наших персонажів. Вадим, Ігор і Антон уночі під час грози читають казку про Бабу Ягу-кістяну ногу й хатинку на курячих ніжках. Читають і не підозрюють, що казка, яка видається кумедною вигадкою, може стати реальністю. Вже наступного ранку на них чекатиме страшна знахідка, а потім – ціла вервечка моторошних подій. Зрештою молоді люди зрозуміють, що на них хтось чатує і вони мусять з’ясувати, хто, доки він не вбив їх усіх.

У Ксенії Циганчук вийшов захопливий жахливчик, де цілком реальні психічні відхилення тісно переплітаються із надприродним. При цьому авторка навіть не намагається заглибитись у психіатрію, що безперечний плюс. Убивства, живі мерці, відьомство, обряди на цвинтарі, дивний священик – фанати жанру неодмінно оцінять химерність цього роману. Головне – не спішіть відкидати книжку на початку! Затягує ближче до середини.

Окрему увагу Ксенія Циганчук приділяє генетичній пам’яті. Серед науковців є думка, що часточка наших предків живе в нас і спорадично нами керує. Так званий поклик крові. У теорії психоаналізу це називають колективним несвідомим.

Свого часу Зигмунд Фройд виокремив три сфери психічного: свідомість, підсвідомість і несвідоме. Саме в несвідомому знаходяться основні детермінанти особистості — психічна енергія, спонукання та інстинкти. На відміну від Фройда, у котрого центральним є поняття особистісного несвідомого, концепцію Карла Густава Юнга побудовано на понятті колективного несвідомого. При цьому фройдівське особистісне несвідоме розглядається Юнгом лише як частка колективного несвідомого. Колективне несвідоме Юнга є ідентичним у всіх людей і є загальною пам´яттю всього людського роду. Це той шар психіки, що безпосередньо пов´язаний із інстинктами, або, точніше, тими з них, що є спадковими. Зміст колективного несвідомого складають архетипи – загальнолюдські, надособистісні першообрази, які, за Юнгом, буцімто належать людству загалом. Архетипи (від грец. arche – початок і typos – образ; першообраз, проформа) мають міфологічний характер.

Коли ви дочитаєте книгу, то зрозумієте, чому текст побудовано як казку в романі.

Якщо оцінювати «По той бік пам’яті» у порівнянні з текстами інших українських авторів, які творять у цьому жанрі, то можна сказати, що це – один із кращих зразків.