Кажуть, що декому помагає.

Але є набагато дієвіший спосіб – хороша книжка. І сьогодні мова піде саме про таку. «Гремислава» Олени Ходюк стала для мене своєрідним відкриттям. Хоча б тому, що вийшла у престижній серії «Ім’я на обкладинці» видавництва «Навчальна книга – Богдан». Більш звично бачити у біло-червоних серійних палітурках роботи відомих на всю Україну авторів: Шевченківської лауреатки Галини Пагутяк і номінанта на Шевченківську премію Петра Кралюка,  лауреата «Коронації слова» Олександра Гавроша  і  лавреатки премії імені Володимира Сосюри Лани Перлулайнен. Ну або принаймні не такого титулованого, але «широко відомого у вузьких колах» лектора Сергія Синюка. Проте видавці  розгледіли потенціал «місцевої авторки» та її книги про загадкову постать першої половини тринадцятого століття. Століття, яке в більшості наших читачів стійко асоціюється із Галицько-Волинським князівством та його володарем Данилом Галицьким.

А виявляється, що цілком могло б не бути ніякої Галицько-Волинської держави, якби за права малолітнього сироти Данила не заступився його двоюрідний дядько, володар Погоринського князівства, який чотири рази був і Великим князем Київським,  Інгвар Ярославич. І не тільки заступився сам, але й сформував потужну миротворчу коаліцію, до якої увійшов і великий князь Краківський Лєшко Білий. Невдовзі краківський князь став Інгваревим зятем.

З цього й починається біографічний роман Олени Ходюк.  Гремислава в тринадцять років виходить заміж за щасливим збігом обставин за коханого ще з дев’яти річного віку Лешка Білого. І тут починаються інтриги, злети і падіння.

Чекання чоловіка з далеких походів, постійні чвари з «сестричкою» Агафією, народження мертвого сина. Але Гремиславу так просто не зломити. Сильна духом, вірна собі, своєму чоловікові, вона продовжує жити, вірити,  молитися і чекати. Можливо комусь буде здаватися, що вже щось подібне чув, наприклад про Роксолану – українку, яка володарювала на чужині. Але важлива не тільки мета, але й засоби якими її досягнуто. Роксолана робила все на свою користь, на користь своїх дітей, але от її засоби далекі від людяних.

На відміну від неї Гремислава будучи побожною жінкою, жінкою для якої честь і гордість стоять на першому місці не могла дозволити собі щось подібне. Зуміла стати не просто жінкою для свого чоловіка, але й мудрим порадником, підтримкою і єдиним коханням.

Замість того, щоб влаштовувати скандали та істерики від яких тільки багато шуму, а толку ніякого, вона старалася плекати і голубити. Ну так,  ви можете цілком справедливо дорікнути:  ну що їй, княгині з казкового Середньовіччя, до наших буднів, до теперішніх проблем. Адже не переймалася вона тим, що і з  чого готувати сьогодні на вечерю, на який секонд краще бігти, щоб вигідно і гарно вдягнутися, все їй на мисочці підносили.

Можливо й так, але зазнала й вона неабиякого випробування, коли не було в неї ні пишних обідів, ні розкішних суконь, ані навіть свободи. Гремислава пережила смерть коханого, відчай вдівства, боротьбу за краківський престол і навіть тюремне ув’язнення.  Але зуміла залишитись доброю матір’ю своїм дітям, мудрою регенткою довіреної їй  землі . Саме цьому вчить нас досвід наших пращурів:   будь собою, жінка – жінкою, чоловік – чоловіком. Гремислава не випускає молитовник з рук протягом життя і як каже її вірна подруга Лекся – «можливо й тому отримувала бажане, що не забувала дякувати Богу зате що має». Але віра її цілком практична і навіть прикладна. Все, що належить зробити самотужки -  Гремислава робить без вагань і страху.

Вірю, що колись вийде фільм, або краще – серіал за цим романом. І не залишить байдужим жодного українця. Адже султан Сулейман і його війни бліднуть перед нашими сміливими воїнами і мудрими князями, які крім того щоб убивати ворогів, активно збагачували свої землі. Укладали справедливі закони і вигідні шлюби. Але нам ще належить пізнавати і зачудовуватись життєвими подвигами навіть тих земляків про яких Європа і світ вже давно знають. В тій же польській культурі Гремислава Інгварівна – персонаж кількох картин Яна Матейка і титульна героїня опери.

Ми поки що маємо тільки невеликий томик в ошатній біло-червоній оправі з портретом роботи того таки Матейка. Роман, що залишає за кадром другу половину земного життя Гремислави.  Вершину її дипломатичного хисту і політичної могутності. 

Але й він цілком вартий масової читацької уваги.

А ми маємо підстави чекати на продовження.