Книжки львівської письменниці Юлії Чернінької – не з тих, щоб їх читати спокійно, навіть якщо це казки: настільки завихрені, закручені сюжети, що втягуєшся в них «з головою» і читаєш, не відриваючись. Казка  “Лицар Смарагдієвого Ордену” – саме така, і хоч жанр її визначає і читацьку аудиторію – дітей – усе ж і я потрапила під цю «роздачу» цікавого: прочитала на льоту, де тільки не побувала з малим Ярусиком! Величезні просторові проміжки, фантастичні майданчики подій, карколомні сюжетні лінії – все для того, щоб отримати справжнє задоволення від прочитаного. 

І коли видавництво «Картуш» явило нову книгу Юлії Чернінької – роман «Гільдія м’ясників. Червоногород», питання «читати чи не читати» не виникало. Читати є що!

Майже всі події книги  розгортаються у маленькому містечку Заліщики. В районному центрі - лише зовні все тихо та спокійно. У цьому маленькому зрізі суспільства змальований весь світ в цілому та кожен окремо. Кожен мешканець Заліщиків  має стільки секретів, що не вмістила би найстаріша гуцульська скриня.

У світі Заліщиків  зустрічаємо справжніх сучасних відьом, що легко їздять на жовтих автівках та навіть віртуозно грають на такому інструменті, як арфа. Вони не мають вузластих суглобів та бебехів на потилиці, не те місце, та й не той уже час. Так, у книзі «Malleus Maleficarum» («Молот відьом») – ці істоти виглядають зовсім інакше. Наші ж відьми ведуть розмірене та часом навіть світське життя, незважаючи на усі таємниці, які доводиться приховувати століттями від чужинців.

Та одного літнього ранку до них приїздить чужинець. Мартіс Зоря не зовсім вписується у навколишнє середовище. Він - всесвітньо відома знаменитість, столичний житель, естет. Як його зустрінуть містяни, які сторіччями оберігають свої секрети?

Заліщики – колись курортне містечко. Там протікає бурхливий Дністер, а навколо - високі смарагдові гори. Єднання з природою тут особливо гармонійне та непохитне. Саме це відчує на собі непроханець. Та чи насправді Мартіс там чужинець?

У книзі багато деталей, які залишають по собі роздуми і на деякий час прописуються під скронями.

Наприклад, посмітюха Офігенія, яка серед багнюки читає рядки Лесі «Іфігенія в Тавриді».

Або ж дивак Вальдек Міньйон, який повсюди ходить з камерою Gopro на чолі. Він незримо фільмує сьогодення, вихоплюючи криваві таємниці там, де, здавалося, б про них ніхто не мав знати.

Отець Йосафат, що є членом таємного товариства «Гільдія м`ясників», колись давно пообіцяв своїй бабусі, на смертному ложі, що стане настоятелем костелу, який вона допомагала будувати. Він дотримується своєї обіцянки вже багато століть. Але якою ціною?

Як тільки Мартіс приїздить до Заліщиків, він привертає до себе загальну увагу. Найяскравіші відьми міста прагнуть затягнути його до себе в ліжко, та у долі на все свої плани. Лейтмотив книги - усе в житті через любов. Цією стежкою врешті-решт піде й головний герой роману.

Книга викликає дуже багато емоцій. У авторки неповторний стиль маніпулювати читачем, вводити його в стан справжнісінького саспенсу, щоб потім розрядити напругу іронією.

Саспенс - невизначеність, неспокій, тривожне очікування – швидше, кінематографічний термін, але дуже вдало характеризує цей роман: видовищний, напружений, з несподіваними поворотами і розв’язками.

Роман гарно викладений, що називається - відпрасований на стрілку, і викликає справжнє естетичне задоволення.

Особливо мені імпонує Віра Валуа. Розумна, в міру завзята відьма-красуня, в якій зосталося дуже багато людського і сердечного. Ну, і головний герой Мартіс Зоря – підкорює своєю харизмою.

Словом, авторка зробила зухвалу витинанку, кожне слово нанизане з любов’ю, а читач отримує задоволення від прочитаного.