І трохи про свою любов до минувшини, яка озивається їй то дзвінкими голосами сільських дівчат і парубків, то поважною бесідою знаючих молодиць, то втомленим зітханням бабці, у якої завжди і найсмачніші паски, і наймиліші крашанки були… 

Хоч Наталя народилася у Львові, та дитячі роки пройшли у селі Циків Мостиського району на Львівщині. Саме світлі спогади дитинства стали полотном багатьох оповідань авторки. І читачі можуть затишно смакувати цими текстами, ніби ще теплими пиріжками зі сливами – духмяними слив’яниками:«Сливи падали на потолочену траву. Вона збирала їх у подолок, насолоджуючись літом та усміхаючись до сливи, немовби дякувала їй за дари. Легкі молоді руки швидко справлялись з роботою. Ось уже і повний подолок. Вдихала запах слив мрійливо та ніжно – пахнуть небом! Ще трішки і будуть слив’яники» (с. 114). В однойменному оповіданні запах неба, любові і слив тісно сплітається між собою, і навіть у хвилини розпачу жінка знову «аби знайти розраду, пішла збирати сливи. Збирала у подолок якось важко, ноги плутались у траві» (с.115). Героїня пізнає смак молодечого солоду і зрілу гіркоту від утрати найдорожчого коханого чоловіка. 

Письменниця здебільшого розповідає про жінок – це й визначає основну читацьку авдиторію книги. В об’єктиві авторки і роздуми про жіноче щастя, коли вона йому «дивиться в очі. І такі ті очі їй гарні, що здається, купалась би у них цілу вічність, отак до самісінької смерті та й після неї» (с.10)(«Летимо!»), й несподівані сюрпризи, які часом підкидає молодим примхлива «Доля» напередодні шлюбу («Два серця») і в самісінький весільний день («Гей, забава»); і про те, що все важливе приходить вчасно («Мільчине заміжжя»). Це історії спечалених матерів («З фронту», «Чорний сповиток», «Сахалін», «Мама»), люблячих сестер («Зустріч»), чужих доньок («Хліб») і звичайних жінок з незвичайним серцем, повним тихої ніжності й дивовижної сили духу – «не знала, для чого живе на тому білому світі. Інколи впадала у відчай, але знову піднімалась і йшла.. Бо раз Господь врятував її тоді, то так треба було. Бо кожне життя на цьому світі має своє призначення!» (с.43)(«Топельниця»). У книзі надто близько блукають і передчуття радості, любові, материнства («Бузьки») і підступний відчай, зрада, біль («Мавка»), які, минаючи, все ж лишають слід в очах жінки: « – Мавко, прости […] Мавка дивилась на нього своїми смарагдовими очима. У тих очах переплітались сум і надія, радість та любов, віра і спокій. Чомусь тепер ті очі стали надзвичайно мудрими, тихими та спокійними» (с. 88). Окрім «минувшини» є у збірці декілька оповідань про нашу сучасність: небезпечний коронавірус, яскраві маски замість усмішок, труднощі соціальної дистанції, вимушену ізольованість, зайві кілограми тощо («Карантин», «Зайві кілограми», «Класна маска», «На роботу»). 

Твори Наталії Яреми отримали похвалу журі VМіжнародного літературного конкурсу рукописів прози на кращу книжку року «Крилатий Лев» 2020. Наприкінці грудня побачила світ книга, до якої увійшло 29 оповідань, схвалених редакційною колегією і членами журі конкурсу (Олесь Дяк, Мирослав Дочинець, Юрій Коваль, Олег Фешовець, Єва Лотоцька (Оксана Мазур), Богдан Пастух, Надія Мориквас, Богдан Смоляк, Іванна Подольська, Роксолана Жаркова). Цією книгою Наталія Ярема, кандидатка технічних наук, викладачка НУ «Львівська політехніка», заявила про себе як про яскраву особистість українського письменства. Щиро вітаю авторку й бажаю, щоб добрі птахи натхнення завжди прилітали у сади її творчості. Бо це ж так важливо у нашому житті – чекати і дочекатися. І йти до своєї мрії. Попри усі труднощі й перешкоди вірити, що твої птахи обов’язково прилетять. І це буде вчасно. І це буде!