Не минув і місяць, як книжки розбирають із полиць і поширюють більше та більше дописів про вагомість написаного роману. У творі Тетяни Белімової «Винуваті люди» вирує світ, паралельний реальному. Герої настільки живі, що читачі починають бачити себе в них; поринають із головою у ситуації, змальовані в книжці; намагаються швидше завершити справи, щоби читати далі… Чим він такий особливий? Що саме тримає увагу до останнього слова? Чому твір викликав резонанс і шалений попит?

Авторці вдалося вмістити у текст панораму життя 1899 – 1914 років. Мисткиня філігранно підмітила в своєму творі особливості атмосфери безлічі міст. Зокрема, польським прислів’ям змалювала дух Європи: «Варшава танцює, Краків молиться, Львів кохає, Вільно полює, а старий Київ знай грає в карти…». Також вона до деталей на контрастах і подібностях  прописала Ставище, Київ, Петербург та інші населені пункти. Тетяна Белімова апелює до п’яти чуттів, перемикаючи увагу від одного до іншого, тим самим розкриває повністю ситуацію. Читачі зусібіч володіють інформацією про тогочасне життя – від рутини українського коваля до побуту польського пана.

Кожен герой постає індивідуальністю зі своїми переживаннями, особливостями, поведінкою, долею тощо. Письменниця охопила історії крамарів, кравців, шевців, ковалів, перукарів, акторів, акробатів, торговців, офіціантів, слуг тощо. У всіх – свої життєві історії, які в один момент переплітаються. У вагонах, що їдуть за обрій…

А що вже казати про силу слова письменниці, яка проймає до мурашок?! Завдяки особливій подачі у кінці розділу вона тримає увагу читачів і з кожною сторінкою підсилює інтерес до сюжету. Із початку книжки захоплює вир подій та тримає розуміння того, що війна не за горами. Чи зможуть закохані обійти пастки долі та воз’єднатися? Як вони переживуть пекельно важкі потрясіння, що підготувало їм життя? Тиф і малярія, арешти, суди, божевільні, боротьба за дітей і спадки, намагання знайти батьків і дізнатися правду про свою родину, смерті близьких людей, а ще Перша Світова війна… Здавалося, що тоді все оберталося проти людей, але відважні шукатимуть сонце навіть у похмурий день.

Роман «Винуваті люди» Тетяни Белімової особливий не тільки тим, що його сторінки просочені життям, а і його літературною новизною. Текст глибоко інтермедіальний, адже авторка переплітає твори різних мистецтв, а саме: «Етюд» Фрідеріка Шопена, «Ляльку» Болеслава Пруста, «Венеру» Сандро Боттічеллі, «Причинну» Тараса Шевченка та інші. Письменниця перебирає влучно підібраними словами, неначе грає намистом, де кожен елемент розміщений із певною метою. Не залишають байдужими вплетені притаманні тому періоду, місцю прислів’я та приказки («вставай, бо долю проспиш», «крутиш амури»), діалектизми («закаблуки», «шпацирувати», «дженджик»), історизми, архаїзми, професіоналізми та інші слова. Філософські роздуми мисткині виринають у потоці розмов героїв, що викликає невимовне бажання зупинися та вдуматися у значущість думки.

Кожен образ грає зі своїм спектром особливостей, несе ідеї та рухає сюжетом. Для Юліана Ясенського важливо отримати матеріальну вигоду від весілля, а Василю – не зрадити власним почуттям. Настільки чоловік Марусі важко пережив закриття на два дні чайної, адже це могло понести за собою колосальні збитки для сім’ї. Він поставив власний бізнес вище здоров’я дружини, на яку напали із наміром зґвалтувати. Тим часом дівчина у тексті постає світлим янголом, якого зробило сильнішим життя. Попри те, що вона була напівсиротою із села, уміла читати, писати, рахувати, співати, грати на піаніно, допомагала чоловікові із веденням бізнесу, виконувала хатню роботу, доглядала за своєю дитиною та прийомною.

Історію Василя та Марусі пронизує лейтмотив: «Ніколи не йди заміж без кохання! Хай у злиднях, хай по простому, але з тим, із ким любиш.. І не тікай від кохання, яким би воно не було. Бо один раз дається нам… Лише один раз…»

Воз’єднатися з коханим, попри ворожі погляди людей, що закручують довкола все більше конфліктів; відчути момент щастя, коли всі плачуть від розпачу; стати шанованою там, де всі ненавидять. Чи можливо таке? Про це розкажуть тільки сторінки роману Тетяни Белімової.