У творчості Марії Назар поезія займає почесне місце. Про це свідчать її чисельні поетичні збірки. Нещодавно письменниця приємно вразила, адже взялася за надскладний в літературі жанр: вінок сонетів. Сонетна творчість в неї невелика, адже цей жанр вимагає особливої не лише зосередженості і концентрації думки, а й дотримання певної структури складної строфи з 14-ти рядків п’ятистопного ямба. І раптом – сонетний вінок! Аж цілих три!

Для тих, хто не в темі. Сонетний вінок складається із 15-ти сонетів. Кожний наступний сонет починається із рядка, яким закінчився попередній. А 14-й сонет закінчується тим самим рядком, яким починається 1-й сонет. Книжка Марії Назар, яка щойно вийшла з друку, так і називається «Три вінки сонетів». І якщо традиційно теми сонетів – лірика, то у згаданій збірці вони присвячені життєпису та творчості Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка. Дуже доречним є вихід книги напередодні лютневого дня народження Лесі Українки, і березневого – Тараса Шевченка. Якщо я не помиляюся, то в Україні ніхто нічого подібного не робив, принаймні – не зустрічала.

У першому вінку із філософською назвою «Лесині профілі», авторка замість квітів (бо ж вінок!) майстерно вплітає в поетичні строфи не лише основні життєписні віхи відомої української поетеси, а й імена головних героїв із її творів. І це дивовижне плетиво з мудрих і легкокрилих, патетично-елегійних рядків різних драм і п’єс несе в собі велике інформаційно-пізнавальне не лише навантаження, а й знання. Серед них  Міріам  («Одержима»), пророчиця Тірца  («На руїнах»), Прісцілла – («Руфін і Прісцілла» філософська п’єса (про часи розпаду Римської імперії і становлення  християнства), пророчиця Кассандра із однойменної драми, «Бояриня» – єдиний твір Лесі Українки, який написаний на тлі української історії і в СРСР був заборонений. Леся Українка добре знала історію Античного світу, тому в основі її сюжетно-структурних текстів вона відображена в іменах та відомих подіях.  Образ Лесі – образ поетки  бур, царівни дум  і  мрій. Мелодика даного сонету переливається різними барвами і тонами, бо такою багатоликою у творчості була сама поетеса. Марія Назар постійно у пошуку нових поетичних форм та словотворів. Деякі є й тут, їх неможливо не помітити: лютень-зимовій, ритмоспіви, слово-буревій, біль-поводир, вершинив  посвіт  рвійного  крила:

І  квіти-дні – ілюзії  живі,

І  білі, і рожеві,  враз  червоні,

Калинились  сльозою  на  долоні,

А  відблиск  той  народжував  пісні.

Про те, що авторка сонету добре обізнана із життєвим і творчим шляхом поетеси, вказує слово «саксіфрага», яке вона використала в одній із строф. У перекладі із латини означає ломикамінь. Дивовижної красиі сили квітка. Це маловідома історія із життя Лесі Українки про перебування її в Криму під час лікування від сухот. Побачила поетеса цю квітку, яка проросла із каменя, випадково. Для неї це був особливий знак. А хіба не так? Усе життя цієї мужньої і талановитої жінки сміливо можна порівняти із згаданою рослиною. Зрештою, що означає французьке слово профіль, яке Марія Назар винесла у заголовну частину сонету? Начерк, нарис, інше значення, до якого всі призвичаїлися – зримий обрис обличчя збоку. І тут проявляється особлива риса характеру нашої краянки – делікатність. Вона проявляється у всьому: у спілкуванні з іншими, у вивченні і написанні літературознавчих розвідок про відомих особистостей. Тож з притаманною їй вродженою делікатністю доносить у своєму слові найважливіше без зайвини, аби не сполохати світлу пам’ять (у даному випадку про Лесю Українку) тих, хто давно вже не з нами. Після такої назви виникає непоборне бажання відкласти всі справи і перечитати хоча б дещицю з Лесиних драматичних п’єс, а особливо – її епістолярну спадщину.

«У посвіті Тарасових дум…» –  таку назву має наступний вінок сонетів. Це емоційний словотворчий «вибух». Мало не кожна фраза, а відтак «кристал» думки, вкладеної в неї, звучить і сяє особливим духом новизни. Важливий момент! Перед очима «серця» зримо постає новий, досі незнаний Шевченко: модерний, сучасний, завжди актуальний, завжди потрібний. Ось яким побачила нашого Пророка Марія Назар, вдаючись до художніх засобів: вишневий цвіт  сторукий,  сторуке світло,  крик долі, всестерпно, правдосин, портрети  й  акварелі  запашні, щемний  сяйво-спогад, вигранював калинно, бо скільки Україна має сивини, голодні дні-вітри, з  твоїх  родився  він  стражденних  голосів, в  руках – надії  щемний зорецвіт, всезрима суть, Шевченків  скарбний  світ, і неба  нить  шовкова мрійно  не  перечить, поетова тривога, портретні очі молоді, сурмлять століття, зима лихоліть, ключ майбутності; «Поете,  гріє  нас  твоя  ясна  хода»; «Шукаєм  волі  праведної  мрійний  слід»; «У тузі  рим  родив  натруджені  слова» тощо.

 Особливий акцент на тополю, і то недарма ( печаль  яріла  тополина, стихія тополинна). Згадаймо, що означає це високе і струнке дерево в українців: символ рідної землі, свободи, дівочої та жіночої краси. Неспроста одну із ранніх своїх балад Тарас Шевченко так і назвав – «Тополя».  А в одній із строф кожний рядок немов золотий поетичний карб у якому сама нетлінна і вікопомна душа нашого Поета:

І  був  той  вибір,  наче  мітка  вікова.

Закинутий  тоді  на каторгу  чужинну,

Ярів,  тужавів, знов  виярував  сповна,

Прийнявши  долю – цю обраницю полинну.

І чи можливо дати відповідь на питання, поставлене поетесою до кожного з нас: «Чому  терези  долі  тридцять  літ  хитало?». Не намагаймося. Нічого не треба вигадувати, бо правдива відповідь проступає вже у наступних рядках. І яких: (!)

Хай  стане  цензором  поета  воля  строга,

А  книгу  книг біблійний благостний «Кобзар»

Не  для  цитат  берім – у  справах лиш дорога.

Із  ним будуймо свій державності вівтар.

«Франкові зерна»

Їх так багато! Хіба можливо умістити ув один сонет вагомий поступ, «думки-каменяра», «творінь словесні вівтарі», нові ідеї, кличі, гімни, помисли і настанови? Марії Назар вдалося з ювелірною майстерністю «спресувати» найцінніше і втілити у Словоквіття (бо ж вінок!). Тому й лунає відгомін «З вершин і низин», про «Мойсея» («Це перст духовний тактика й  стратега,/Який прийдешшям дихати велів») та про устрій «Беркута», «Зів’яле листя» і «На дні», «Я є пролог – не епілог» («Декадент»), «Гірчичне зерно».

 «Везувій  дум  у  мудрій  грі» – влучно і велично вивершує Франка поетеса. І з цим важко не погодитися. Бо ж хіба не до нас – прийдешніх поколінь звертався Каменяр, коли писав у вірші «Не пора»: «Не пора, не пора, не пора/ В рідну хату вносити роздор!/ Хай пропаде незгоди проклята мара!/ Під Украйни єднаймось прапор!». А ось як згадує про цей важливий момент у сонеті Марія Назар:

І  «Не  пора…» прийшов до  наших  днів,

Коли  потрібно  нам  свого  Мойсея,

Бо маєм  авіронів й  датанів,

Рятуємось  на  дереві  Закхея.

Вражена! Вражена титанічною працею тернопільської письменниці із Добриводів, членкині НСПУ Марії Назар. «Три вінки сонетів» – три поетичних піснеспіви, справжнє відкриття у царині філологічної науки, української літератури зокрема. І як тут не згадати Івана Франка, який у листі до Михайла Павлика писав: «Мистецтво слова, як і кожне мистецтво, повинно вказувати людині шляхетні цілі, підіймати її дух, її духовність». Це про «Три вінки сонетів» і про мистецтво слова Марії Назар.