Третє видання роману Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко», який щойно вийшов у  серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда», актуальне під час російсько-української війни, оскільки в ньому через історію, архітектуру та містику загострено всі ментальні та духовні суперечності між Україною і Росією. У дисертації Наталі  Яблонської «Постмодерністський дискурс художньої прози Володимира Даниленка» зазначено, що творчість автора є зразком постмодерністського художнього письма з використанням традицій барокової та готичної культури.

У романі письменник звертається до різних історичних епох: від Русі до козацької доби, а від неї до історії ХХ століття. Деякі епізоди й постаті згадуються в романі побіжно, про інші ж розповідається більш детально. Хоча з цього приводу Ярослав  Поліщук у статті «Київський бестіарій» зазначає, що «більшість приватних історій, оповіданих автором, – конспективні сюжети, в яких годі шукати глибших психологічних мотивацій дій персонажів». Дослідники одностайні в думці, що основою роману Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» є історія Києва, а Тетяна Сушкевич визнає, що «романний текст склали окремі приватні факти біографії відомих киян, оповіді про міські осередки, наділені сакральним значенням, тобто та інформація, з котрою легко пов’язується містичний пласт». 

Містичним життям українських земель, як зізнається автор в інтерв’ю Анні Лобановській, він «хотів показати, що насправді життя людей і країн залежить не тільки від людської волі, але й від таємних пружин тонких світів, які можна назвати метафізичною обумовленістю або, якщо хочете, волею неба». Одна з таких містичних історій пов’язана з персонажем доби козацтва, основоположником відомого роду Іваном Сулимою, який, за легендою, допоміг демону Баал-Зебулу і за його пропозицією міг обрати або славу й героїчну смерть, або гроші й тихе сімейне життя. Сулима обрав славу й подвиги. Автор деталізовано розповідає про історичні факти з біографії Сулими, зокрема про козацькі морські походи під його проводом, полон, його зустріч з Папою Римським, який нагородив його золотою медаллю. Автор підводить читача до думки, що ніколи Сулима не дбав про власні статки і забезпечену старість. Пророкування збулося щодо майбутнього його роду, нащадки його так і не змогли перевершити. У цьому епізоді автор подає й образ польського короля Владислава, який наказав четвертувати Івана Сулиму, піддавшись тиску польських магнатів і союзників Речі Посполитої. 

Образ Баал-Зебуба виконує у тексті роману важливу сюжетотвірну роль, оскільки він забезпечує взаємозв’язок історичних епох, розрізнених епізодів та персонажів, тобто автор за допомогою такого прийому синтезує історичні факти. Зокрема через цей образ подається стан сучасного суспільства, зокрема зображено депутатів, які легковажно укладають традиційну угоду про продаж душі за земні блага, і навіть архімандрита Печерського монастиря, який теж піддається спокусам і прагне гріховним утіх. Баал-Зебуб виконує найпотаємніші бажання мешканців Києва в обмін на їхні душі, насолоджуючись водночас їхніми вадами, як-от: підступністю, зрадою, бажанням наживи, слави. У цьому контексті виникає певна антитеза між Іваном Сулимою, який асоціюється зі звитягою, славою та величчю, і представниками сучасного соціуму, які постають мізерними й корисливими.

Серед історичних постатей доби козацтва з’являється в романі й останній український гетьман Кирило Розумовський, якому ворожка Явдоха Ропуха на прохання матері наворожила «все, що зробила старшому сину» (чоловікові Єлизавети І Олексію Розумовському), «з того часу життя в Кирила покотилося наче змащена карета битим шляхом». Письменник вписує долю останнього українського гетьмана Кирила Розумовського в історико-суспільний контекст, пов’язуючи із діяльністю інших тогочасних діячів, наприклад, він розповідає, як за порадою генерального обозного Якова Лизогуба, генерального хорунжого Михайла Ханенка та генерального підскарбія Василя Гудовича він спробував повернути Гетьманщині політичну автономію. Письменник розповідає, як Кирило Розумовський почав відроджувати зруйновану гетьманську столицю Батурин, розвивати в Україні науку, літературу, мистецтва, а козацька старшина отримала виняткове право на будівництво гуралень і торгівлю горілкою. Оскільки російські самодержавці не були зацікавлені в розвитку української державності, то Катерина ІІ, прийшовши до влади, остаточно знищила автономію України. А Кирило Розумовський у зрілому віці повернувся до Батурина, де побудував розкішний палац і зібрав одну з найбільших у Європі бібліотек. Показуючи велич і трагізм видатної історичної постаті, автор водночас наголошує, що вирішальну роль у її житті відіграють містичні постаті (демон і ворожка), які можуть змінювати долі людей і впливати на хід історичних та суспільних подій. 

Кожного персонажа автор пов’язує з будинками Києва, що розкриваються перед читачем у новому авторському баченні і розумінні їх вчинків. Залишається сказати, що це роман-кросворд, в основі сюжету якого покладено розгадування кросворда, який відіграє фатальну роль у житті головного героя роману.