Про це сказано і в рішенні Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року, в якому зауважено на юридичній та семантичній невизначеності “російськомовних громадян”.

Починаючи з окупації Криму, окремих районів Донецької та Луганської областей, ідеологи “русского мира”, не приховуючи загарбницьких задумів, вимальовували на штучній мапі перерозподіленого в майбутньому, на їхню думку, світу, обрії штучного утворення “новоросія” в межах всіх південно-східних областей, на території яких більшість населення складали начебто прихильники федералізації країни. Саме їх вони хотіли захистити і з 24 лютого 2022 року, відколи триває нова фаза – повномасштабна війна рф проти України. Передумови, механізми та фактори, що сприяли поширенню російської концепції “денацифікації”, насправді – геноциду українського народу, покладені в основу унікального монографічного дослідження Галини Шумицької “Мовна ситуація на Закарпатті в 1991-2021 роках: регіональний вимір мовної політики”, яке надрукував Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» (2013. 436 с.).

Професорка Ужгородського національного університету, експертка офісу Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, найбільший фахівець у питаннях регіональної мовної політики на Закарпатті не тільки запропонувала об’єктивний аналіз шляхів утвердження української мови як державної у взаємодії з розвитком мов національних меншин, але і дослідила доволі важливу мовнополітичну складову, покладену в основу системних конспірологічних маніпуляцій та ідеологем на державному і регіональному рівнях. Так, скажімо, з часу розв’язання рф війни проти України збурення національних меншин, в тому числі на “мовному рівні”, набуло в Україні особливого звучання в умовах історичних гуманітарних реформ. Серед ключових документів того часу, до яких маю пряме відношення як співавтор, є спеціальний Закон України “Про освіту” (2017), а також “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (2019), в яких мовою освітнього процесу визначена, як це визначено Конституцією України, державна. 

У своїй передмові до книги вчена зауважила наступне: «Закарпаття як найзахідніший український регіон вирізняється унікальністю мовнополітичної ситуації, сучасної зокрема, з різних причин. По-перше, поширені тут говори, належачи до найархаїчніших у карпатській групі діалектів південно-західного наріччя, характеризуються збереженням ряду давніх елементів фонетики, граматики, лексики тощо, з одного боку, та наявністю численних паралелей і запозичень із сусідніх мов – з іншого. Цей чинник упродовж тривалого часу слугує підґрунтям для спроб витворення на їх основі «нових» мов, зокрема «русинської». По-друге, аспекти сучасної мовної політики тут розглядають з позицій історичної ретроспективи: у періоди, коли ця територія підпорядковувалася одночасно різним державам, могли існувати докорінно протилежні одне одному мовнополітичні прагнення, які зберігаються й дотепер. По-третє, з огляду на розміщення регіону, його полікультурність і мультилінгвальність, він постійно перебуває в епіцентрі різних геополітичних стратегій, зокрема й спрямованих іззовні на розділення української території, а мовне питання – дотепер в арсеналі найдієвіших засобів досягнення мети». Таким чином, штучне загострення “угорського”, “польського”, “румунського”, «словацького» питань на Закарпатті та в інших областях, маніпулятивне мусування питання політичного русинства, політична боротьба за офіційне визнання російськомовних як окремої національної меншини, спроби визнати неконституційними вказані вище документи, політичні загравання, маніпуляції та пропаганда, спроби місцевих рад заблокувати імплементацію стратегічно важливих законів – елементи комплексної стратегії знищення України як держави, а українців як нації. 

Що стосується наукового внеску Галини Шумицької, в її дослідженні, яке тривало буремними роками мовнополітичної нестійкості, репрезентовано концепції регіонального і державного вимірів мовної політики з огляду на суспільно-політичний контекст. В основі книги – архівні документи, сфери державної влади, місцевого самоврядування, освіти і медіа, аналітичні матеріали як базові індикатори мовної політики в Україні років Незалежності. Серед унікальних джерел – документи Закарпатського державного архіву та архіву Закарпатської обласної ради за 1991-2021 рр.; результати ЗНО з української мови та літератури випускників шкіл Закарпатської області за 2017–2019 рр.; результати опитувань, виконаних 2018 р. в Берегівському, Виноградівському, Ужгородському, Тячівському, Рахівському районах у рамках проєкту «Через діалог із нацменшинами – до врегулювання мовної ситуації на Закарпатті» тощо.

Важливо те, що авторка запропонувала оптимальну модель впровадження елементів мультилінгвальної освіти в навчальних закладах України та здійснила комплексний моніторинг експериментального досвіду з урахуванням загальнодержавних інтересів, мовно-культурних потреб національних меншин та євроінтеграційних процесів, що може бути використано надалі на всіх рівнях.

Зважаючи на масштабні наслідки геноциду рф проти українського народу, численні приклади етноциду та лінгвоциду на окупованих територіях, а також очевидні контексти загроз цивілізованому світу, які тягнуть за собою штучні “мовні війни”, монографічне дослідження Галини Шумицької зацікавить як дослідників російсько-української війни, зокрема, істориків, політологів, соціолінгвістів, так і широке коло читачів в Україні та світі, які спостерігають за рухом України до ЄС. 

На нас справді зачекалися в Європі, для збереження якої наша держава – перша лінія оборони у війні проти російських злочинців.