Re: цензії
- 08.05.2024|Віктор ВербичЕпоха і народ – крізь призму долі однієї людини
- 07.05.2024|Ігор ЗіньчукВогонь українства
- 07.05.2024|Ігор ЧорнийШукайте жінку
- 06.05.2024|Віктор ВербичРута Ружин - українська міс Марпл: екскурс у світ двох романів Надії Гуменюк
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
Видавничі новинки
- Ольга Полевіна, Еліна Заржицька. "Чи бачать небеса котів"Книги | Буквоїд
- Тара Шустер. "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Клариса Пінкола Естес. "Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Станіслав Арсьонов. "Посібник зі щастя. Як наповнити своє життя достатком і радістю"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Лев Ребет. "ТЕОРІЯ NАЦІЇ"Книги | Буквоїд
- Дмитро Савченко. "Вовки Да Вінчі"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. Чимчикун. "Історії Країни НаДобраніч"Дитяча книга | Буквоїд
- Франц Верфель. "Винен не вбивця… Зустріч випускників"Книги | Буквоїд
- Таня Стус. "Проростання"Проза | Буквоїд
- Дарія Піскозуб. "Машина"Фантастика | Буквоїд
Авторська колонка
Здрастуй, Донецьк!
…Хвацьке вміння «все об’єднати» і «всіх примирити», якого нині вчать на саморобних курсах креативного письма – ні що інше, як профанація, що нею годується бульварна література.
Автор «Малої книжки прощань» недаремно дивується, як від самого початку його твориво аж ніяк не складалося в роман, яким він нині, на поталу цій самій «саморобній» школі сучукрліту, змушений назвати свою колекцію «донецьких» сценок. Насправді ж у нього - наче в самому житті – не оповідна єдність, а купа випадкових епізодів, з яких, власне, й складається будь-яка правдива історія. В якій, у свою чергу, не буває ані прологу, ані епілогу, натомість все рухається по наростаючій – в нікуди.
І нехай в кожному з творів Володимира Рафеєнка цей погибельний рух щоразу закамуфльовано під «причинно-наслідкову» еволюцію героїв, але реальність інакша. Це не імітація натуралізму, а справжня, не-креативна втеча в Ніщо. Так, наприклад, їде у нього нібито «на съемки к Феллини» сторож Заболот з «Малої книжки прощань»; филолог Зябко з «Невозвратных глаголов» «быстро оделся и поехал к тёте Нине в кулинарию, а потом и дальше, куда-то дальше, уже и не вспомнишь куда», а в поемі «Флягрум» ціла компанія мужичків взагалі, «выпив, полезли на тополь, чтобы все-таки достать Белку, и больше их в этот вечер никто не видел».
Тож час від часу згадані персонажі в Рафеєнка борються із цим «життям у сні»: тікають з хати, їдуть на фронт, зрештою, просто вішаються. Хоча, здебільшого залишаються жити. Їх здивування з власної долі у цій прозі не позначено навіть якимось знаком запитання наприкінці крику: «Коли все закінчилося, Микола в халаті пішов виносити з квартири сміття. Надворі було вітряно, сутінки тріщали від розрядів близької грози. – Матінко рідна, – подумав він, – роздивляючись яскраві вікна, – коли ж я порозумнішаю». Запити такого кшталту, за якими ховаються одвічні «прокляті питання» російської літератури, надто пронизливі саме на тлі веселого маразму, який трапляється на сторінках розглянутої тут книжки. Її герої, тупцюючи на місці злочину, вчиненого, звичайно ж, не ними, а долею, не здатні по-справжньому чимось допомогти: «Ну, ось і все, – зітхнув Заболот – ось і все». «Це ж треба, – подумали мужики, – це ж треба». «Ой, ля, ля, – подумав хлопець, – ой, ля, ля».
Цілком можливо, що рання проза Володимира Рафеєнка, перевидана сьогодні харківською «Фабулою», будучи сповнена гіркої іронії, насправді оплачена власною біографією героїв-прототипів. Хоч як безвідповідально це звучить, але наявність таких речей видає ритм оповіді – розхристаний і одночасно скупий, він з великого жалю, а не зі злості. Тут майже немає описів, і синтаксична стійкість автора висловлена лаконічними «пішов – вийшов - присів». Такі тексти вживаються за один раз – в метро, на канапі, в клозеті – час від часу перегортаючи сторінки і зважаючи, скільки ще залишилося попереду. Але автор упевнений: «Все рано чи пізно закінчується. Пиво в пляшках, баби в гумках, м´ясо в торбах...». Здається, саме цій невтішній істині здебільшого й присвячена «Мала книжка прощань».
Володимир Рафеєнко. Мала книжка прощань.- Х.: Фабула, 2017. - 224 с.
Коментарі
Останні події
- 19.05.2024|11:47В Україні видали першу частину з трилогії Соми Морґенштерна
- 19.05.2024|11:41«Мій розмір – Чернівці»: у «Видавництві 21» триває передпродаж нової книжки Володимира Килинича
- 19.05.2024|11:36Вільні голоси Криму. До друку готують документальну книжку про кримських політв’язнів
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ