Для нас, юного українського видавництва, яке не працює ще й повного року, це була чудова нагода «звіритися з трендами», навіч познайомитися з тим, що і як роблять провідні видавці з різних країн, континентів та культур і порівняти все це з українським досвідом дитячого книговидання, – а водночас і «себе показати». Вражень виявилося так багато, і вони такі бурхливі й розмаїті, що мені знадобилося трохи часу, перш ніж ці враження трохи усталилися, систематизувались, і я зважився поділитися ними з вами, дорогі читачі.

Адже Bologna Children’s Book Fair – це п’ять величезних виставкових павільйонів, у кожному з яких – десятки розкішно оформлених стендів і тисячі цікавущих книжок, чимало з яких хочеться погортати, повивчати, з їхніми видавцями поспілкуватись, а іноді й посперечатися. А ще – ціла низка «майданчиків ідей», включно з виставками ілюстраторів, залом для купівлі-продажу ліцензій на брендові образи тощо. «Загубитися» в усьому цьому добре впорядкованому гаморі насправді дуже легко, – але для нас, «Фонтану казок», найголовнішим підсумком участі у виставці стало те, що наші книжки незмінно привертали увагу, роботами наших ілюстраторів відверто захоплювалися колеги з різних країн, а чудового хлопчика з «Калюжі» Олега Чаклуна, створеного Юлією Пилипчатіною, який разом із написом «Ukrainian Children’s Books» красувався на нашому банері, запам’ятали якщо не всі, то вже точно більшість відвідувачів New Entry Lounge.

До речі, цей майданчик – New Entry Lounge – організатори виставки цього року створили вперше, в тім числі й відгукнувшись на нашу пропозицію. Він запроваджений саме для нових цікавих видавництв із неординарними ідеями і покликаний внести «свіжий струмінь» у розмірену за півстоліття роботи виставку. Поруч із нами на цьому майданчику працювали колеги з Іспанії, Італії та США. Тут же мала працювати у «А-ба-ба-га-ла-ма-га», – але наші досвідчені українські колеги, на жаль, приїхати не змогли.

Якщо ж говорити про український контекст Болонської виставки, то тут беззаперечним лідером є, звісно, «Видавництво Старого Лева», яке вже не вперше бере в ній активну участь і отримує авторитетні міжнародні відзнаки. Ось і на цьогорічній ювілейній виставці «лев’яча» книжка «Війна, що замінила Рондо» Романи Романишин і Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка») отримала спеціальну відзнаку журі Bologna Ragazzi Award 2015 у номінації «Нові горизонти». На врученні відзнаки зал скандував слова на підтримку миру в Україні – очевидно, що такі речі не обмежуються самою лише сферою дитячого книговидання, а виконують дуже важливу для нашої держави гуманітарну місію.

У нас цю місію – адекватного представлення України у світі – видавцям доводиться виконувати самотужки, покладаючись винятково на власні можливості та власний креатив. І «Видавництво Старого Лева», і ми, «Фонтан казок», свідомі цього, у свої роботі на виставці наголошували, що є українцями, що представляємо українську культуру. На жаль, двома нашими видавництвами український контекст виставки й обмежився – хоча власний стенд також мала група харківсько-донецько-київських видавництв, які пріоритетними для себе вважали комерційні завдання, а на своєму українстві не наголошували.

Одначе необхідність «повнокровного» представлення на таких форумах української національної книжкової культури як явища цікавого й самодостатнього в світовому контексті видається мені очевидною. Тим паче, що так роблять усі «притомні» країни. Досить познайомитися зі стендами Хорватії, Грузії, балтійських країн, Малайзії, Тайваню, навіть Ірану (як би останнє не видавалося комусь дивним)… Організацією участі країни у форумі де-не-де займаються безпосередньо міністерства культури, де-не-де – національні культурні аґенції, національні книговидавничі асоціації тощо, – і тоді країну представляють не лише одне-два видавництва, які зважилися на «самостійне плавання», а повноцінні національні стенди. І на цих стендах неодмінно є професійно підготовлені каталоги актуальних видавців, авторів, ілюстраторів – не лише тих, що представлені на виставці, а всіх, хто працює в галузі.

Одначе стенд, зрозуміло, не самоціль, а засіб. Спілкуючись із колегами з різних країн, ми часто чули від них таке: якщо ви готові перекласти українською й видати в себе якісь із наших книжок, наш уряд виділить кошти на переклад – чи схожі пропозиції, які свідчать про те, що їхнім урядам важливо, щоб їхні книжки були перекладені і їх читали у світі. Якби ми, українські видавці, могли покладатися на таку підтримку, то в різних куточках світу діти дізнавалися б про Україну «з перших вуст», виростаючи в тім числі й на українських книжках – так, скажімо, як наші діти зараз люблять і активно читають письменників зі скандинавських країн… Але ж у нас не лише про бодай мінімальну підтримку можна хіба мріяти, а й навіть за сферу книговидання в державній ієрархії відповідає чомусь підрозділ не міністерства культури, а держкомітету з телебачення і радіомовлення – логіки цього я так і не можу збагнути…

…І окрема розмова – про тренди в дитячому книговиданні та перспективи їх «прищеплення» на українському ґрунті. У цьому сенсі Болонська виставка видається величезним і цікавущим «полігоном» для апробування нових ідей передовсім художників та дизайнерів. Книжка-картинка – в усьому розмаїтті значень, які можна вкласти в цей термін – тут беззаперечно «править бал». І це далеко не лише видання для найменших, де мінімум, а чи й відсутність тексту визначається віковими особливостями «реципієнта». Нерідко зустрічаємо цікавущі в сенсі художнього оформлення і дизайну книжки-картинки для підлітків і дорослих – буває навіть дуже симпатичний (у професійному сенсі, звісно) хорор із застереженнями на обкладинці, що дітям цю книжку показувати категорично не рекомендовано. Останнє, звісно, «креативні крайнощі» – але такі, які цілком суголосні загальній тенденції.

Цікаво, що в Україні в середовищі критиків та деяких молодих видавців уже сформувалося доволі активне коло «фанатів» книжок-картинок. Однак, спілкуючись із колегами-видавцями з різних країн, ми завважили, що цей тренд далеко не скрізь сприймається із таким великим захватом. Скажімо, скандинави, балтійці і більшість слов’ян, зважаючи на ментальні особливості своїх читачів, не схильні активно розширювати межі побутування книжок-картинок поза вікову нішу «для ранніх дошкільнят», – у рамцях окремих експериментів, звісно, є сенс робити і такі речі, але не масово. Нам видається, що це так само стосується і України, де окремі такого штибу естетські проекти, безперечно, потрібні й реалізовуватимуться, однак навряд чи на цьому варто зациклюватись як на «всезагальному» тренді.

Натомість іще один тренд – книжки-білінґви, з одночасним текстом рідною і англійською мовами – і в нас бачиться напрочуд перспективним. Адже в сучасному світі від англійської, як то кажуть, ніде не дітися. У «Фонтані казок» білінґв наразі немає, однак спеціально для виставки ми зробили англійські промо-версії трьох наших книжок – збірок казок «Коротунчик» і «Банка варення» Олега Чаклуна в оформленні відповідно Ольги Пилаєвої і Настасії Шигаєвої та «подвійної» поетичної збірки Василя Карп’юка «За руку з черепахою. Івасик, Ісусик і Марічка» в оформленні Христини Стиринадюк, – і саме до цих книжок на нашому стенді іноземці виявляли найбільший інтерес. І це закономірно – адже якою б чудовою не була «картинка», але без розуміння тексту не буде й культурного порозуміння.

Безперечно, участь у Bologna Children’s Book Fair та інших світового масштабу виставках відкриває перед українськими видавцями нові горизонти і суттєво додає «нового дихання». Однак важливо, щоб ця участь була системною, а не спорадичною чи епізодичною – лише так можна повноцінно «на людей подивитися і себе показати». І нашим кретивним та відповідальним видавцям справді є що показувати – добре було б, якби це ще зрозуміли люди, відповідальні за державну культурну політику…