Re: цензії

Літературний дебют львів`янки Анни Хоми «Репетитор» (2002), на моє скромне переконання, слід вважати одним із кращих психологічних детективів, створених в українській белетристиці протягом останніх п’ятнадцяти років. Історія про вісімнадцятирічного хлопця, котрого звинувачують у вбивстві щойно віднайденого батька, побачила світ не в останню чергу завдяки «Коронації слова» - конкурс рукописів української жанрової літератури на той час лише розкачувався. Якби такого стимулу не було, авторка навряд чи швидко знайшла видавця.

З цим проблеми і станом на 2015 рік. А в не такому вже далекому 2002 – й поготів: вітчизняному виробнику жанрової прози не вірили ані видавництва, ані читачі. Сторони не хотіли ризикувати. Одна – надрукувавши власним коштом, інша – купивши за гроші.

Проте тоді «Репетитора» помітили. Роман, який за манерою виконання дуже нагадує українську адаптацію французьких аналогів 1950-1960-х років, зокрема, творів Буало-Нерсежака, мав більше преси, ніж зазвичай таке трапляється з нашою белетристикою.

Наступний роман Анни Хоми «Провина» розчарував. Склалося враження – дві книги писалися двома різними людьми. Далі письменниця надовго замовкла. Хоча, визнаю, прикро було – не кожен день, навіть не кожен рік у сегменті популярної літератури на нашому благенькому ринку з`являється якісний текст: маю на увазі того ж «Репетитора». Хотілося наступного, такого ж типу, якщо не виходить краще.

Відтак після тривалого мовчання пані Хома перевидає свій дебютний роман, заразом представляючи третій – «Заметіль». Подібно «Провині», жанром цього твору визначити складно.

Нарешті, з коротким інтервалом, виходить «Лємберг. Під знаменами Сонця». Який нарешті чітко ілюструє й репрезентує відразу кілька тенденцій нашого часу.

Найперше – непопулярне ще серед частини письменників, але бажане для видавця й читача жанрове визначення. Можливо, авторка й хотіла створити щось інше. Проте видавець старанно підкреслює: перед нами книга для любителів гострих сюжетів і таємниць. Заразом – квиток у світ пригод. Анонси, що характерно, відповідають змісту. Отже, бачимо досягнення компромісу між творцем, який написав, і видавцем, котрому треба книгу продати. Товарний вигляд та відповідність форми змістові – те, проти чого виступають автори ніким не виданих інтимних щоденників-багатотомників про смисл життя доцента філології. І, відповідно, те, що подобається читачеві більше, ніж рефлексії невизнаного генія.

Далі – бачимо тренд останніх кількох років, гостросюжетний історичний роман. Причому роман про Львів. Віднедавна старовинне місто підживлює вже темами десятки авторів, і не лише народжених у місті Лева.

Ще – не типова для жінок відсутність любовної лінії. Як і в «Репетиторі», Анна Хома робить головними героями молодих чоловіків. Котрі шукають не кохання, а істину. Тільки обоє не наші сучасники, живуть у ХІХ століття. Один – львівський батяр, злодій та вбивця Мар`ян. Інший – шляхтич Ян.

Злочинець, ризикуючи життям, рятує панича з рук грабіжників, котрі викрали його, катували й намірялися вбити. Ставши Яновим дорогим гостем, Мар`ян незабаром стає провідником шляхтича в кримінальний світ Львова. Адже раптом Ян дізнається, що батько незаконно успадкував маєток, справа темна, підсудна. І він не бачить іншого виходу, як тікати. Аби, перейшовши на нелегальне становище, знайти докази своєї невинуватості. Без досвіду Мар`яна, котрий легко міняє документи й здатен перевтілитися в будь-кого, Янові не вижити в підпіллі. Тож вони стають побратимами. Ян переконаний – злодій допоможе розібратися, що ж це його так підставив. Головне – для чого.

Інтрига ось де: Ян поняття не має, що пригрів змію на своїх грудях. Мар`ян сам не проти вбити нового друга. Та й не друг йому шляхтич зовсім. Проте обставини повертають так, що від своєї первісної мети злочинець відступає…

Лінійна оповідь, котра ведеться від імені Мар`яна Добрянського, час від часу збивається, навіть затинається – є фрагменти, які можна вважати для типового пригодницького роману «неформатними». Скажімо, деякі події читач не бачить очима оповідача – правила гри пропонуються такі, що вони ніби спливають в його уяві: «Коли Янек прокинеться в комірчині Петруся і не знайде там мене, він підійде до вікна і побачить, як я веселюся в садку… Але я нічого цього не знатиму». Помітно, авторка намагається експериментувати з формами всередині жанрового твору. Подібні експерименти, як на мене – той самий компроміс між бажанням писати «авторський» текст й будувати оповідь за звичними правилами «сюжетної» історії.

Подібні спроби, між іншим, так само тренд. Скажімо, своєрідна мозаїчна оповідь характерна для романів Вікторії Гранецької, вона ж - автор передмови. Але в Анни Хоми все ж таки лінійність витримана чіткіше. Від чого сама історія виглядає рівною, «авторські бантики» відволікають лише попервах. Письменниця на них не зосереджується й не зациклюється.

Дещо заплутаною, на мій погляд, виглядає фінальне з`ясування між Яном та Мар`яном, хто з них насправді хто. І яка справжня природа кожного з них, який у кого родовід. Та це досить характерна плутанина для авантюрних романів, герої чи героїні яких відновлюють власний родовід. Варто згадати класику: наприклад, «Без сім`ї» Гектора Мало, «Пригоди Олівера Твіста» Чарльза Діккенса, «Граф Монте-Крісто» Олександра Дюма, «Жінка в білому» Вілкі Коллінза. Хто читав ці та інші «сенсаційні» історії колись давно, швидко розбереться, хто з героїв Анни Хоми – принц, хто – жебрак, і чи є між ними суттєва різниця.

Загалом варто відзначити: полку історико - пригодницьких романів, виконаних у класичних зразках й у відповідних інтер’єрах, в Україні останнім часом повільно, але – впевнено прибуває. І автори створюють їх зі знанням справи. Аби ще частіше творили…

Оцінка****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику