Уже шостий рік поспіль підбиваючи «чтивні» підсумки, робиш традиційні висновки: жанрова література, котра є однією з найвпливовіших та комерційно виправданих у світі (навіть у «русском мірє»), в Україні топчеться на місці. Й ні на що не впливає, хоча передусім мусить давати авторам славу й гроші, а видавцям та книгарням – чистий прибуток. Ну, або хоча б не збиток. Тим не менше, є в житті національної жанрової літератури приємні сторінки: відомі автори утримують позиції, нові творці їх завойовують.

Цього року рейтинг «Кримінального чтива UA» треба уточнити. По-перше, правильніше буде назвати згадані книги не кращими, а насамперед помітними. По-друге, вперше за багато років є, на мою суб’єктивну та винятково смакову думку, абсолютне дно, якого наша жанрова література сягнула. Це – книги «Кава по-польськи» Сергія Батурина та «Забути неможливо зберегти» Тимура та Олени Литовченків.  Все інше найближчі десять років, за моїми прогнозами, є та має бути кращим, бо є на фоні чого порівнювати. По-третє, протягом року в оглядах не згадувалися нові романи Сергія Пономаренка й Анни Владимирської, повернуся після тривалого мовчання Валерій Єремеєв, спробували себе в жанрі історичного детективу Наталя Горбаль та Світлана Лапіна, є новачок – Сергій Бут. Окремо ці новинки не згадувалися з різних причин, серед яких – моя особиста участь у підготовці деяких видань. Що було б некоректно, бо все, що хотів, уже сказав у передмовах чи коментарях.

З того, що затримало мою вибагливу читацьку увагу, але проскочило повз увагу інших шанувальників гостросюжетних творів, далі за традицією виділяю 5 книжок. Як і раніше, автори та їхні твори подаються за порядковими номерами та за абеткою. Тобто, перша позиція не означає перше місце.

1. В`ячеслав Васильченко. «FaкiR» - Луцьк, «Твердиня», 2014 р. – 396 с.

Зразок класичного детективу, автор якого неприховано розважається сам і прагне розважити читачів. Молодий український вчений Богдан Лисиця та його західний колега Майкл Тейлор опиняються в пансіонаті на грецькому острові. Як на лихо, там стається спершу пограбування доньки доларового мільйонера, а потім – загадкове вбивство невідомого чоловіка. Двоє героїв – український мовознавець та англомовний поет, беруть справу під свій контроль. Зацікавити можуть не лише оригінальні способи вбивств та замахів, а й факт, що саме цей роман мусив бути в автора дебютним. А став у доробку четвертим.

2. Макс Кідрук. Жорстоке небо. – Харків, Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 604 с. 

Дещо суперечливий в плані дотримань законів жанру, проте – один із небагатьох справді професійно написаних українським автором текстів, котрі водночас розважають та мають просвітницьке значення. Донька авіаконструктора Діана Столяр самотужки, ризикуючи життям, з’ясовує причину катастрофи українського літака в французькому аеропорту. Та розкриває таємничу змову, до якої причетні його виробники. Слоганом роману варто було б вважати фразу: «Все, що ви хотіли знати про літаки, але боялися спитати».

3. Богдан Коломійчук.Таємниця Єви. – Харків, Фоліо, 2014. – 248 с.  

Збірка ретро-детективів, окрасою якої та водночас – серйозною заявкою на великий твір є повість «Німфи болю», у який комісар поліції Вістович розплутує таємницю жіночих смертей у декораціях Львова 1902 року. Невеликий за обсягом твір компактно вміщує елементи класичного детективу про маніяка, нуару, шпигунської історії, й вони не заважають одна одній. І хоча оповідання, котрі йдуть далі, не рівноцінні, загалом книга сприймається як цілісний та концептуальний проект.

4. Сергій Постоловський. «Остання справа полковника Принципа». – Київ, «Самміт-Книга», 2014 р. – 338 с. http://bukvoid.com.ua/criminal//2014/08/07/095031.html

Політичний детектив, шпигунський роман – як не назви, все буде правильно. Минулого року в Україні зразки цих жанрів проявилися досить несподівано, навіть є смисл говорити про певні тренди. Полковник українських спецслужб Іван Принцип отримує завдання розшукати зниклого десь в Україні американського резидента. Під час роботи його напарника, Григорія  Стрижака вбивають, підставляючи при цьому Принципа. Тепер герой мотивований помстою, ну і звісно – порятунком України. Ефект присутності створює повне занурення в матеріал, котрий одночасно є плодом авторської фантазії та реальним результатом роботи політичного аналітика. 

5.  Ірен Роздобудько. Подвійна гра в чотири руки. – Харків, Клуб Сімейного Дозвілля. 2014. – 220 с. 

Ретро-детектив, більша частина дії якого відбувається на круїзному пароплаві. Юна донька поліцейського генерала Муся Гурчик та приватний детектив Олексій Крапка шукають там кожен своє. Хто – викрадені креслення, важливі для шпигунів. Хто – серійного вбивцю. Все це густо замішане на світських раутах, богемних вечірках, водевільних інтрижках та перевдяганнях. Дуже нагадує театралізоване, завідомо несерйозне дійство. Але авторка й не приховує, що грається з читачем, пропонуючи по-новому глянути на старі звичні жанрові схеми. Ну, і оцінити її, красу гри.