Жанр: психологічно-медично-містичний детектив-трилер 

«Насправді «Зазирни в мої сни» може бути останньою моєю жанровою книгою. Історії і далі будуть сюжетними, але, скажімо, жанр наступної моєї книги мені дуже важко сформулювати», - чи пообіцяв, чи пригрозив у недавньому інтерв’ю Макс Кідрук своїм видавцям та читачам. Але у згаданій книзі він уже це зробив, дещо самовпевнено експериментуючи з жанровою мішаниною й трохи розчаровуючи частину прихильників. 

Зарекомендувавши себе як автор, котрий в однині розбудовує жанрові ніші, яких в українській літературі майже або зовсім не існувало раніше, тепер Кідрук, на радість всім, хто називає себе критиками, так само починає конфліктувати з жанровою чистотою. Це можна й навіть треба робити, коли з поступовим розвитком та кількісним зростанням популярної літератури в твоїй країні все добре. І не бажано, поки жанрові ніші й сегменти зяють лункими порожнинами – на радість тим самим самоназваним критикам. 

Єдине, чого поки домігся один із небагатьох українців, хто чесно пише масову літературу й пишається цим – неможливості переказу сюжету двома словами. Пропонована анотація насправді стосується лише третьої частини роману, й анонсує події, описані автором на останніх двохстах сторінках. До того часу Кідрук пропонує свій варіант формату «Сімейні мелодрами», розповідаючи про нещасливе кохання й таке саме подружнє життя Мирона Белінського, перекладача з Рівного. Хоча великий плюс роману – місце дії, бо не Києвом єдиним і ще трошки – просякнутим запахами кави, кориці й кардамону Львовом обмежується Україна. 

Купивши на прохання прикрої, але поки що коханої Єви машину, Мирон робить усе, аби виплатити кредит. Йому вдається крутитися до Революції Гідності, після перемоги якої, як відомо, різко почав падати долар. Не маючи змоги виплачувати астрономічні відсотки за новим курсом, Мирон починає таксувати. Гостро постає проблема, з ким лишати їхнього з Євою сина Тео, котрий до того ж має дивні проблеми з психікою, зокрема – не може спати, бо бачить кошмари. Аж раптом Тео викрадають, Мирон лягає кістьми, шукаючи дитину, бо поліція традиційно безсила, нарешті знаходить, потім викриває викрадача – і на цьому сюжет робить крутий поворот. Люди, які допомогли Миронові в пошуках, давно стежать за ним. Точніше, за його маленьким сином: їх непокоять оті самі нічні кошмари. Так Мирон із Тео опиняються в Америці, в закритому дослідному центрі, де хлопчикові зазиратимуть у голову. Прагматичний Мирон обміняв батьківський дозвіл на повне покриття тричі проклятого кредиту за авто. 

Так драму з елементами детективу зміняє трилер у дусі Стівена Кінга. Хоча сам Кідрук категорично проти, аби його порівнювали з «королем жахів», це раз по раз повторюється не лише в анотаціях. До речі, сам Кінг, зітхаючи, визнавав: його прізвище використовують на обкладинках чужих книжок часто без його згоди, і завжди – з метою привернути читацьку увагу, в якості такої собі заманухи. Напевне без злої волі згадує прізвище Стівена Едвіна Кінга в контексті Кідрука й Андрій Курков.  Але найцікавіше - відсилки до Кінга є і в авторському тексті. Читачі «Зазирни в мої сни» нарахують їх щонайменше три. Тож категоричне відсторонення від метра як спосіб цілком зрозумілої й вартої поваги боротьби з власною вторинністю в зв’язку з присутністю Кінга в творі виглядає чимось на кшталт лукавства.

Тим більше, що українські шанувальники Кінга напевне не уникнуть паралелей. У двох його романах – «Мертва зона» (1979) і «Темна половина» (1989) – головні герої в дитинстві отримують травми голови й переносять складні нейрохірургічні операції. Після чого з, відповідно, Джоном Смітом і Тедом Бомонтом у дорослому віці трапляються всілякі негаразди. Хіба що Кідрук пішов далі Кінга, бо в його американського колеги причин не часто шукають і не досліджують за допомогою наукових технологій. У містичних трилерах взагалі не прийнято пояснювати ірраціональне так детально, як це робить українець у своїх творах, котрі від цього набувають додаткового – науково-популярного – навантаження.

Що загалом непогано. Як і пошук паралелей чи запозичений елементів. Масова культура пропонує певний інструментарій, придуманий не в Україні. Він давно апробований і з різним успіхом опрацьований, тож українським авторам лишається навчитися користуватися ним в українських реаліях, адаптовуючи західні формати до українського сприйняття. І тут важливою є не так містична, як мелодраматична частина: чи не вперше в Україні чоловік не показаний винуватцем усіх жіночих бід, а навпаки: вигрібає з проблем, створених зрадливою егоїстичною панночкою. Лише через сміливе порушення цієї теми й заразом – феміністичних табу на звинувачення жінки будь в чому й винуватити в усіх родинних проблемах чоловіків, роман «Зазирни в мої сни варто» купити й прочитати. 

Оцінка****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                 

*  Жодної надії;                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                 

***** Так тримати!                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.