Три роки тому цей поет помер. Здавалося, Микола Холодний приречений стати ще одним забутим талантом. Аж ось цього року в серії «Зона Овідія» видавництва «Факт» вийшли його вибрані твори під назвою «Повернення», а зовсім нещодавно сайт «Літакцент» організував у книгарні «Є» вечір його пам’яті.

«Літературний джокер» проти КГБ

Напевно, найяскравішим і найхарактернішим епізодом творчої біографії Миколи Холодного можна назвати те, як його, з подачі КГБ, комсомол відправив у примусове творче відрядження на Донбас. Хай, мовляв, оспіває робочі будні трударів. Яким же було обурення комсомольців, коли з Донбасу Холодний привіз отакий вірш, під назвою «Епатаж, якому не придумаєш назви»:

На стрімкім териконі
віддалась ти мені
серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
весь Донбас,
весь Донбас,
припинивши роботу.

У цьому вчинку втілились особиста непередбачуваність, епатажність і блазнювання Миколи Холодного, його талант до нестерпно їдкого сарказму і суто формалістичні ритміко-метафоричні здібності.

Микола Холодний народився на Чернігівщині 1939 року. Він навчався на філології в Київському університеті у шістдесяті роки і, потрапивши до тогочасного бурхливого літературного й навколо літературного середовища, невдовзі сам став популярним серед студентів поетом. У його текстах знаходилось місце як для поетично-філософських відкриттів, так і для дуже сміливої, як на ті часи, соціальної іронії. Так віршами Холодного зацікавилися в центрах української еміграції, за кордоном почали виходити його книжки.

Звичайно, вільнодумство і закордонні публікації не могли не призвести до проблем з радянською владою. Але наслідки виявилися порівняно м’які – після арештів, виключення з університету та інших стандартних процедур Холодного вислали з Києва та дозволили жити з матір’ю на Чернігівщині й викладати, як згадує його друг Георгій Бурсов, викладати російську мову. Є звинувачення, що таке несуворе покарання поет заробив співпрацею з КГБ, фактично доносами на своїх знайомих. А сам Холодний на таке нібито відповідав, що хоч і був змушений надавати органам інформацію про багатьох людей, та розповідав лише про тих, кому вже не міг ані допомогти, ані зашкодити, тих, хто і так уже були на гачку.

…і проти громадськості

Непрості взаємини з КДБ були не єдиною двозначною «родзинкою» в образі поета. Він прославився ще й умінням поводитися з людьми непослідовно, а часом і нестерпно. І якщо історії про те, що він нібито програв дружину в карти та обзивав свою матір нецензурними словами, лишаються просто історіями, остаточно довести або спростувати які тяжко, то, наприклад, його інтерв’ю сьогодні є доступними будь-якому читачеві. У них Микола Холодний спокійно міг вилаяти останніми словами того автора, яким захоплювався в попередньому інтерв’ю.

Міг також демонстративно перевести будь-яку розмову на те, як його недостатньо шанує українська держава або літературні критики. Ну й, звичайно, активно роздавав різноманітним персонажам української культури ярлики бездарів, епігонів і т.п. Словом, Микола Холодний, свідомо чи ні, виконував роль своєрідного джокера, що, подібно до авангардистів минулого, міняв маски, водночас смішив, зачаровував і дратував публіку.

Чого тільки вартий публічно проартикульований жест, коли він, уже за часів незалежності, продав свої «Жигулі», аби видати поетичну збірку.
Втім, якщо біографія Холодного ще чекає на детальніше осмислення та оприлюднення, то з його творчістю варто познайомитися поближче вже сьогодні. І «Повернення», доступніше за всі інші книжки цього автора, тут допоможе якнайкраще.

Іронія, ритм, лаконізм і сентиментальність

Як уже говорилося, в цій поезії дуже велика роль гумору і гри. Інколи, як у цитованому вірші про Донбас, це веселі жарти, а часом гумор чорнішає, як-от у вірші «Бомба»:

О, якби стрястись такій біді,
щоб на нашу хату бомба впала,
ти без рук лишилася б тоді
і мене б ногами обіймала!

І доходить уже цілковитої похмурості в текстах із елементами соціальної тематики. Цікаво, що попри певну відмежованість Миколи Холодного від того, що сьогодні склалося як «офіційне шістдесятництво», для його поезії так само характерне деяке перенасичення політичною, а то й мітинговою риторикою. Комусь ця спільна з не надто толерованими поетом Драчем і Павличком риса сподобається, а комусь видасться «публіцистичною хворобою», через яку починають губитися суто художні вартості тексту.

Ця поезія була би неможлива без класного ритму. Хоч у силабо-тонічних творах, хоч у верлібрах, наголоси, паузи, підйоми й спади напруги перебувають саме в тому ідеальному співвідношенні (не завжди власне «правильному»), якого неможливо змінити чи скоригувати. Можливо, саме в цьому коріння лаконічності Холодного, його боротьби з кожним зайвим словом. Як наслідок – афористичність, філософське звучання і знов-таки часом сумна дотепність. Наприклад, у вірші «О 3-ій годині ночі»:

О 2-ій годині ночі
я схопився з ліжка
і почав писати листа до матері.
Спало все, тільки чути було,
як шашіль точе стіну.
Раптом двері до хати
відчинились самі,
побули трохи відчинені
і самі зачинились.
Боже, хто мав прийти
ЧИ ВИЙТИ?

Несподіване і дуже динамічне, часом сюрреалістичне, поєднання образів, їхнє «вільне плавання» пов’язує поезію Миколи Холодного як з традиціями авангардних і модерністичних попередників, сучасників на зразок росіянина Андрія Вознесенського, так і з поезією вже нашого часу.
А дивакуватий контраст іронії та експериментальної сконструйованості зі скрізь більш або менш присутньою сентиментальністю (часом аж до надриву) тільки додає самобутньої інтонації творам цього незвичайного українського поета, якого нам тільки належить по-справжньому відкрити.

І на останок ще один вірш:

ПОЧАТОК ЛЮБОВІ

коли йому пересадили серце
якоїсь померлої жінки
її чоловік приїжджав до нього
прикладав до грудей вухо
і слухав як б´ється у них
серце його дружини
1966

Олег Коцарев