Скажу лишень одне – нещодавно зустрів одну цікаву сентенцію про творчість Кіри Муратової: «У неї – і це дійсно величезна рідкість для всякого художника – на першому, на головному місці – біль. Вона вміє зробити так, щоб ми цю біль почули». Ці ж слова з легкістю можна застосувати й для творчості Фаїні Грімбєрг. 

- Ви людина інтернаціональна. Разом із тим у вашому вірші «Ампір» є такі рядки: «если тебя сравнят с поэтом, русским по крови, будет сравнение самое драгоценное». Що для вас значить бути «російським поетом за кров’ю»?
Мова йде про свого роду містичне преклоніння перед людьми, які є саме кровними, тілесними носіями рідної мови. Вони з повним правом можуть називати себе російськими. Як би це пояснити?.. Спробую навести приклад: в одній літературознавчій статті мене назвали «росіянкою єврейського походження»; мені це було неприємно, тому що я не «росіянка єврейського походження», а просто російський літератор. І в той же час існують люди, носії своєї і моєї рідної російської мови, перед якими я вклоняюсь саме як перед органічними носіями мови! Можливо, моє преклоніння когось і шокує, але вже як є!.. Ксєнія Нєкрасова для мене – саме такий поет – носій мови!.. Пригадую ще рядки Пастернака: «Превозмогая обожанье, я наблюдал, боготворя...» На кого ж, на яку красуню дивився поет такими очима?.. «Там были бабы, слобожане, учащиеся, слесаря...» Себто... ті самі кровні органічні носії мови! І Пастернак чесно не приховував свого преклоніння перед ними!.. Таким органічним носієм мови є – як мені уявляється! – і поет Андрєй Мітрофановіч Іванов; зараз його дуже мало знають, на жаль!.. 

- У вашій поемі «По направлению к Свану» час набувається через літературу?
У поемі «По направлению к Савану» об’єднуються прустівський мотив загубленого часу і час як живе розмовне слово, як мова, говоріння. Тому один з головних героїв (так визначимо!) цієї поеми – поет, що взяв собі псевдонім Сван, дилетант, талановитий оригінально і дивно, як всі дилетанти, як відомий граф Хвостов, наприклад!.. Час-мова! Час-людина! Час – чоловіче тіло!..

- А як в цю поему «пробралася» Україна?
Українська тема в поемі «По направлению к Свану» – дуже природня, цієї теми не може не бути! Бо мова-слово-говоріння в цій поемі і втілено як дівчина, що приїхала з України до Москви. І вірші Тати Колісниченко – фольклорна і фольклорно-поетична слов’янська мова, українська, болгарська, сербська... Доля дівчини-мови страшна, як і повинно було бути, але вона залишає надію на буття подальше, на життя слова, співвідноситься може і з зовсім реальними історичними зв’язками української і російської словесності. Не випадково московським інтелектуалам, що підготували, власне – в 17-му столітті потужне реформування російської мови і подальший розквіт російської літератури в 19-му столітті, постали: випускник Києво-Могилянської академії Симіон Полоцький і його учні Каріон Істомін і Сильвестр Мєдвєдєв!.. І, авжеж, важлива циганська тема, як традиційна літературна тема свободи!..

- Андрій Іванович, це наскрізний персонаж вашої поезії та прози. Як співвідносяться між собою Андрій – коханий чоловік і Андрій – син?
Андрій-коханий і Андрій-син – одне і те саме за своєю сутністю! Але якщо Андрій-коханий – суб’єкт безумовного поклоніння, фактично релігійного культу, то Андрій-син – дещо більш просте, суб’єкт вже материнської любові; як не дивно, більш спокійної, ніж любов до Андрєя-коханого, тому що «син» вже назавжди – що б не сталося! – належить матері! На відміну від «коханого», якого можливо втратити, з яким не може бути тіснішого кровного зв’язку!..

- У ваших віршах багато говориться про Смерть, проте сама вона ніколи не виступає в них окремим персонажем для діалогу. Комунікаційною ланкою із нею є інші. Чому?
Діалог зі смертю наче б і не можливий! Згадаймо п’єсу Метерлінка «Смерть Тенжеталя» – юна Ігрета хоче відібрати у Королеви свого молодшого брата, маленького Тенжеталя! Ігрена вимовляє діалог, звернений до страшної Королеви, але та... не відповідає і не показується!.. У мене зі смертю і говорити нецікаво; бо вона усього лишень – шкільна вчителька, сусідка Сонька (не Софія-Мудрість, а саме Сонька!)... І все-таки смерть – дивне і навіть радісне продовження життя; це я і намагалась показати в «Археології»...

- Про що йдеться в рядках: «Рай тошнотворства Пушкина закрыт. Мы все ушли на фронт поэзии по направлению к Свану. Дан приказ тебе – на Запад, мне – в другую сторону»?
 «...тошнотворство Пушкина...» – авжеж, втілення усілякої рутини, рутинного сприйняття, жорсткого нав’язування, протестуючи проти яких і йдуть «на фронт поезії» в простір свободи!..

Пушкін і Шевченко, скажімо, – дуже цікаві поети! Але Пушкін або Шевченко в якості «нашого усього» – це і є «нудотство»!
 
Спілкувався Олесь Барліг

КОМЕНТАР ПЕРЕКЛАДАЧА

Юрій Ганошенко, поет, прозаїк, кандидат філологічних наук, кафедра культурології та українознавства ЗДМУ

Поезія Фаїни Ґрімбєрґ так чи інакше більш глибоко прив`язується до традиції постмодерну в Західній культурі. У своїх віршах ця авторка стилізує, по-перше, розгорнуту сюжетну оповідь, по-друге, сюрреалістичний підбір образів, і, по-третє, додає декларативної, майже шизоїдної уваги до деталей. Все це утворює в свідомості читача не лінійну, а стереоскопічну картинку. Читач звиклий до більш класичної поезії, можливо і не побачить тут логіки, ясності викладу, простоти. Адже для того, щоб це помітити – над цим треба попрацювати самостійно – без внутрішніх „заготовок”. І цим мені цікава ця поезія.