В інтерв´ю Бі-Бі-Сі вона розповіла про перші кроки нової книги на міжнародному ринку та виклала своє бачення місця історичної прози в сучасній світовій літературі.Півтора місяці тому роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» вийшов у світ німецькою мовою. 

У вересні його було представлено на Берлінському Міжнародному фестивалі, присвяченому літературі Східної Європи.  Пані Забужко так описує перші кроки своєї нової книги за кордоном: «За ті півтора місяці, що минули з часу презентації, книжка вже встигла потрапити до списку найкращих книжок осені від журналу «Шпігель», отримати цілу низку прекрасних рецензій, на мій, навіть я б сказала, певною мірою подив, оскільки книжка все-таки достатньо великого обсягу. А німці не аж так зацікавлені Сходом, як вони нас усіх називають, починаючи на Схід від колишньої Берлінської стіни, щоб ковтати томища на 700 із гаком сторінок. Але все-таки це країна достатньо високої читацької культури. І коли я приїздила і мала інтерв´ю з журналістами, зустрічі з читачами, виявилося, що чимало вже прочитали. І так само, як в Україні, були такі, що проковтнули за кілька днів, і я не від кого не чула проблеми з об´ємом книжки. Як літературна нація, німці звикли до товстих книжок, до товстих романів. І їм справді цікаво стежити за цією «археологією пам´яті», як написала рецензентка в «Ное цюрхель цайтунг». І я розумію, що питання археології пам´яті, питання невивчених уроків історії ХХ століття актуальні не тільки для українців. Сподіваюся, що в цієї книжки буде майбутнє і в інших країнах». 

Оксана Забужко розповіла, що «Музей покинутих секретів» невдовзі вийде польською, чеською, російською мовами. Письменниця уклала угоду з міжнародною інтернет-крамницею Amazon.com, яка нині шукає кваліфікованих перекладачів з української на англійську, які б переклали роман для англомовного читача. «Аmazon.com сповнений ентузіазму,  - каже вона. - Влітку видають «Польові дослідження з історії українського сексу », і також ідуть переговори з іншими європейськими видавництвами. Очевидно, насамперед то будуть країни, в яких мав успіх мій попередній роман. Думаю, що «Музей покинутих секретів» багато що скаже про Україну західному читачеві». 

Пані Забужко вважає, що попит на історичний роман, історичну літературу в Україні не просто існує. Він відповідає сучасній європейській тенденції. «Це є європейська тенденція 2000 років. Вона ще не зовсім оформилася, але мені дуже приємна ця тенденція,  - розповідає письменниця. - Це те, що я свого часу писала у «Хроніках від Фортінбраса». Тільки я тоді це мислила тільки в категоріях, у масштабах України. Що за нами є усі ці нерозчищені авгієві стайні ХХ століття, в котрих ми ще не починали прибиратися. Глибоко переконана, що основні проблеми України походять, власне, від того, що за 20 років незалежності у нас ніяк не починалися ніякі чищення авгієвих стаєнь, з якими все-таки, — більшою мірою-меншою мірою, більш успішно-менш успішно, але впоралися і Польща, і країни Балтії. Відповідь на запитання, чому Польща і країни Балтії там, де вони є, а ми — там, де ми є, лежить на поверхні. Тому що вони зі своєю недавньою повоєнною історією, - з саме тим періодом, який покриває «Музей покинутих секретів», - вони зі своєю історією розібралися. І в цьому сенсі, я би сказала, оця фортінбрасова місія: «повиносити трупи, розчистити кін і записати історію», - виявилася актуальною для цілої Європи, включно з Францією, де ми з Вами зараз знаходимося».  Кожен із європейських народів має в своїй шафі скелети, які бряжчать не згірше від українських. Звичайно, різні народи, різні шафи, різні скелети. Але чистити всім є що. І власне, на сьогоднішній день, на 2000-ні роки, очевидно, нагромадилася та критична маса, коли кількість переходить у якість, і як казав Павло Тичина «батьки кислиці їли, а в синів оскоми на зубах» Українська письменниця вважає, що лише наприкінці ХХ століття почали з´являтися не тільки історичні романи, але також документальні студії та історичні дослідження, які проливають світло на багато неоднозначних подій часів Холодної війни, «котрі якщо й артикулюються, то хіба що — крізь зуби». 

Оксана Забужко пояснює: «Кожен із європейських народів має в своїй шафі скелети, які бряжчать не згірше від українських. Звичайно, різні народи, різні шафи, різні скелети. Але чистити всім є що. І власне, на сьогоднішній день, на 2000-ні роки, очевидно, нагромадилася та критична маса, коли кількість переходить у якість, і як казав Павло Тичина «батьки кислиці їли, а в синів оскоми на зубах». Тому я розумію, як читають «Музей...» українці, дуже багато отримую відгуків, і на сьогоднішній день близько 15 000 тисяч примірників розійшлося, що таки багато для такої недешевої для українського читача книги, і є певною мірою сенсаційним успіхом. Отже, те, як читають українці, це справді впізнавання сімейних історій. Незалежно від того, хто в кого на чиєму боці воював. Але то ефект якоїсь такої міни, яка вибухає в пам´яті, і в свідомості читаючого оживають якісь розповіді, якісь історії, розказані бабусею чи дідусем, і відбувається виставляння якихось бойових точок... Тобто для українців, зрозуміло, то їхня історія. Але, виявляється, що й для зарубіжного читача, - принаймні, на німецькому прикладі можна це сказати, і як мені говорила також одна швейцарська журналістка, котра багато довідалася про Україну з цієї книжки, як вона сказала, вражена була, до якої міри ми нічого, сказала вона, не знаємо... Але її більше цікавили якраз сучасні моменти. Її цікавили всі ці сюжети, пов´язані з маніпуляцією пам´яттю».  Оксана Забужко каже, що «усі ці маніпуляційні технології, комунікації є проблемою цілого нашого постінформаційного суспільства, яке глобально, ціле людство, заплуталося в брехні».  «І ось тут, очевидно, відбуваються проколи якихось больових точок, за якими західний читач упізнає і свої проблеми », - додає вона. 

Алла Лазарєва, Бі-бі-сі, Париж